Насувались чергові вихідні з гарною погодою. Несподівано мій старий друг Сірьожа захотів у похід. Хіба можна було відмовляти?
Я пропонувала Костричу або Гриняви, Сірьожа – Хом’як. З бюджетним та зручним транспортом не склалось, тож поїхали у Микуличин на Gorgany Bus. Позаяк прогулянка виявилась одноденною, до нас долучились Павло, Оля та 2 Сірьожиних друга з Татарова – Влад та Назар.
Минулого тижня ми нарешті повноцінно вибрались в гори. Хотілось не поспішати, не намотувати великий кілометраж і водночас побачити красиві краєвиди. Таким чином ми обрали прогулянку на 2 дні до гори Кукул завдовжки в 20 км.
Тутешні краєвиди не давали нам спокою відколи ми побачили їх вперше цієї зими. Я згадувала мальовничі полонини і мріяла фотографувати колиби на фоні світанкового або західного сонця. Зрештою, мені випав шанс втілити цсе це в життя.
Нещодавно усвідомила, що моєму лижному комплекту вже 5 років. Час так біжить. Здавалось, ще нещодавно друзі заразили мене розповідями про зимові походи, катання по пухляку, школами, виїздами. Здавалось, ще нещодавно я кожну зарплату витрачала на кріплення, лопати, камуса і шоломи 🙂
Влітку, коли ми їздили з друзями на острів Джарилгач, Сірьожа часто згадував про свою дачу у Херсоні і дуже хотів її нам показати. Нам пощастило заощадити один день, тож ми потрапили у це чарівне місце і тепер вже я Вам про неї розповім.
Якщо матимете нагоду потрапити у Херсон, заїдьте в гідропарк. Він нічим не особливий: дерева, Дніпро, старенькі човники, цьоці з кукурудзою.
Після треку в районі Аннапурни я вже публікувала тут список рекомендованих речей, які необхідно мати з собою в подібних мандрівках. Цей список і досі є актуальним, тому, якщо Ви збираєтесь у трекінг в Гімалаї, ознайомтесь із цими матеріалами:
Збираючись знову в Непал, я зрозуміла, що мені частково не вистачає спорядження, адже щось зносилось, а щось втратилось. Позаяк наші витрати і так були немалими, а в списку не вистачало ще чимало одиниць, я вирішила спробувати пошукати спонсорів для тестування спорядження. Я написала мотиваційний лист, створила в блозі красивий лендінг, проспамила ряд магазинів та брендів, і з чистою совістю продовжила підготовку до поїздки без жодних надій, адже спонсортсво в Україні така непроста штука 🙂
Якось я сиділа за роботою з текстами, коли мені несподівано написав друг Сірьожа.
– Поїхали на море!
– А чому ні?
Саме так розпочинаються більшість моїх подорожей і поїздка на острів Джарилгач не стала виключенням.
Не зважаючи на зручне розташування та бюджетність, про Джарилгач, чомусь, знають мало. Я й сама оминала його, коли на очі потрапляли пафосні заголовки на кшталт “Українські Мальдіви”. А дарма.
Наближалось день народження Ж., а Ж. ніколи не був на Говерлі, тому ідея відвідати цю вершину йому сподобалась. З іншого боку – я досі нормально не потестувала своє нове спорядження, яке надали мені для блогу кілька компаній-виробників. Тож Ж. запропонував заночувати десь на хребті, щоб вбити одним пострілом кількох зайців. А щоб шлях до найвищої точки України не видався коротким та нудним, я вирішила трішки збільшити маршрут.
Я вже відносно давно не була в горах і вже встигла за ними сильно-сильно заскучити. Хотілось подалі від людей, з наметом, високо, в ліс і, звісно, з рідними собакенами. Спершу ми з Ж. запланували похід в Горгани на 3 дні. Нас навіть не лякав щоденний пообідній дощ. Ми думали, окей, прокидатимемось раніше, проходитимемо частину маршруту і по обіді вже відпочиватимемо під звуки зливи в наметі. Ми навіть купили дощовики. Однак, погода все одно внесла свої корективи…
Я вже дуже давно мріяла побувати у Бакоті. Скільки разів я встигла переглянути численні фото з Дністерського водосховища. Така краса і тут поряд! А мрії, як Ви, мабуть, знаєте, мають властивість здійснюватись і часом спонтанно та несподівано, тож врешті я туди потрапила.
Лише кілька днів тому мені написав Ж. і запропонував поїхати в Бакоту. Я погодилась, а він забронював номер у Кам’янці-Подільському.
Кажуть, “хто не бачив Пікуя – той не бачив нічого!”. Так от, врешті я можу сказати, що бачила все, адже на минулих вихідних ми з друзями нарешті потрапили на цю гору 🙂
Маубть, якби Пікуй знаходився десь на маршруті Мукачівської електрички, ми б туди ходили досить часто. Натомість, усе впирається у транспорт, адже Вам з собаками навряд чи тішитимуться у автобусі. Словом, випала можливість поїхати машиною і ми поїхали.