У мене із дитинства склалась двояка ситуація. Мама завжди казала, що чоловік у сім’ї має бути годувальником, що «мужчіна должен». Також мені закладали розуміння того, що я буду спадкоємицею татового бізнесу і буду при грошах. З іншого боку, я жила з бабульою, яка мене не сильно балувала. Якщо мені давали кишенькові гроші, то це завжди відбувалось з докорами, мовляв, я тягну фінанси наче пилосос.
тексти
Про емоційні перепади, психолога, бажання померти… Але насправді про медитацію у моєму житті.
Цей рік для мене був дуже непростим, мене часто турбували емоційні перепади, причину виникнення яких я не могла зрозуміти. Мені здавалось, що я справляюсь, але траплялись нові складнощі і мене знову кидало у прірву темряви.
Я нарешті звернулась до психотерапевта. Звернулась, правда, коли вкотре здалось, що успішно подолала ще один депресивний стан, тож на сеансах я здебільшого розбирала окремі життєві ситуації, знаходила свої інструменти і загалом мені було просто цікаво. А потім я поїхала за кордон і заняття якось закинула. Мені здавалось, що загалом все у мене добре, я пробувала жити так, як всі, і бути звичайною середньостатичною людиною.
Бути жирною. Шлях до сприйняття власного тіла і власного «я».
Інтро
У мене було не надто щасливе дитинство. Я народилась у сім’ї студіків (можна здогадатись чому), яка проіснувала недовго. Майже все життя жила з бабусею. У школі дістала комбо – була найвищою в класі і була… жирною.
Гріх жалітись, я не пасла задніх, була хорошим другом, була «своїм пацаном», чудово ладнала з хлопцями у класі, тоді як між ними і рештою дівчат постійно відбувались недолугі конфлікти. І все наче нічого, але діти бувають жорстокими. Часом мене обзивали. Тоді я перекручувала це у жарт або робила вигляд, що мені все одно, а вдома, коли вже ніхто не бачив, плакала.
Він їй просто про все це нагадав
Кажуть, що собаки подібні до своїх господарів. Може й так. Спостерігаю за своєю Топкою, яку 2 роки тому хтось іще цуциком викинув взимку біля Краківського. Якось різко із активного та грайливого щеня, ця собака перетворилась на підозрілого інтроверта. Вона перестала бігти наосліп до кожного нового створіння. Натомість, до малознайомих людей чи собак ставиться з максимальною обережністю. Звикає нешвидко. А от до того, хто встиг стати рідним і близьким, до того, кого добре знає – ніколи не ховає найщиріших емоцій та радості.
Якщо не в цьому житті, то в наступному – обов’язково
Коли підіймаюсь вулицею Ужгородською, завжди думаю про Маклауда. Він жив тут колись. А я часто приходила до нього в гості. Сама ж вулиця така геть Львівська, зі своїм мікрокліматом, який, напевно, не зміниться ніколи. Вона не вузька і не широка, вкрита бруківкою. З обидвох сторін простягаються старенькі австрійські будинки, у яких вживались літні бабусі та юні неформали. Маклауд був одним з останніх.
***
Він відразу помітив мене, тільки-но я увійшла до аудиторії. Вартувало мені зайняти стільчик, як він узяв ще один і поставив його поряд. Коли нам почали роздавати ноти, він впевнено мовив до мене: «Я вже їх маю і я з Вами поділюсь!». Під час розпівок він знудився. Він так і сказав мені тихенько майже на вухо: «Мені нудно!»
Про магію і паралельний світ
Якось моя подруга Оля сказала, що музика для неї – справжня магія. Мабуть, тому вона так любить вечірки. Хтось стоїть за пультом, створює гармонію звуків, а у неї біжать мурашки по шкірі. А я сьогодні зрозуміла, що для мене такою магією завжди був театр. Частину дитинства я провела на колінках у добрих тітоньок в цирку, сприймаючи дійство на сцені, як казку із книжок. Я навіть 8 років тому написала про це окремий пост у жж (який тепер дивно читати, адже ніби я, і ніби вже не зовсім).
Є. Гришковець “Монолог жінки про щастя”
Переклала “Монолог жінки про щастя” Гришковця (для власних потреб :)). Можливо, комусь також стане в нагоді.
***
Чому все так дивно відбувається? Ось ти живеш якимось своїм життям, воно тебе тішить або засмучує… Але ти живеш і усвідомлюєш, що ти щаслива… Усвідомлюєш, що ти щаслива… А усвідомлюєш це тому, що знаєш, що усе найбільш вагоме та найбільш прекрасне в житті у тебе іще попереду… І ти відчуваєш, що дуже-дуже скоро з тобою має відбутись. І звісно ж, ти впевнена, що ти варта найбільш вагомого і найбільш прекрасного у світі…
Чому чоловіки не одружуються. Марсіанські хроніки
У мене є багато знайомих хлопців, які вважають шлюб нісенітницею. Вони практично в один голос стверджують, що одруження – річ беззмістовна, мовляв, навіщо, якщо і так можна жити разом.
У мене є багато знайомих дівчат, які вважають шлюб дуже важливим етапом в житті. Вони бачать в офіційному закріпленні союзу певну гарантію і початок своєї сім’ї. А ще вони тихенько страждають, тому що їхні хлопці не хочуть кликати їх під вінець.
Навіяно натхненням від випадкових людей на вулицях рідного Львова
У тім році літо розпочалось суворо за календарем. Червень невблаганно увірвався в домівки, розчинив вікна і виписав ордер на арешт нашій самітності. Він наказав роздягатись, повністю, до самісінького серця. Такі періоди завжди дарують нову надію, здається, що життя починається з нуля, з великої літери. Жінки в цей час затримуються перед дзеркалом на 5 хвилин довше і одягають найкращі сукні. Вони сміються голосно та хрипко у п’янких теплих вечорах, охоплюючи твоє єство океаном аромату парфумів. І ти смієшся, смієшся разом з ними у світлі жовтих ліхтарів аби не захлинутись, аби не піти на дно. Здається, ти й сам вже геть нетверезий від цього вирію різнобарвних емоцій та яскраво-червоної помади на її устах. Здається, ти просто тонеш разом з нею, провалюєшся в кілометрові ущелини, зникаєш в космосі…