До кожного з нас у різні періоди життя приходять різні розуміння певних ситуацій. На певних етапах ми починаємо усвідомлювати різні прості істини, які змінюють наше бачення світу. Не знаю як у Вас, а у мене такі усвідомлення завжди приносили позитивні зміни, викорінювали підлітковий максималізм, заспокоювали розум та дозволяли насолоджуватись тим, що мене оточує. За якихось півтора місяці доля підкинула мені цілу низку елементарних уроків-порад, якими б я хотіла поділитись. Отже…
1. Будьте відкритими до світу
Кажуть, що більшість людей, потрапивши вперше до Непалу переживають великий шок. Навколо шум, хаос, шалений рух, тисячі людей, брудно. Звісно, між тихеньким офісом та галасливим Катманду – контраст помітний. Я, на диво, сприйняла це абсолютно спокійно, зате пережила великий вихід із зони власного комфорту в аеропорту міста Шарджа.
Можете уявити, щойно ти перебував на тихенькому борту літака, а якась хвилина, і ти опиняєшся серед сотні пакистанців, арабів, непальців, індусів тощо. Більшість жінок одягнуті в абая з малесенькою смужкою для очей. І тут ти усвідомлюєш, що ти – єдина біла людина у цьому натовпі і усі сотні очей саме в цю мить спрямовані на тебе. І єдине бажання, яке виникає в цей момент – мати на собі аналогічний жіночий мусульманський одяг, щоб злитись з людьми.
А потім ти біжиш в туалет і розмірковуєш над тим, що ось, твій початок подорожі, і саме зараз пора приносити в жертву внутрішнього інтроверта, інакше ніяк. Це дещо затяжний і трішки болісний процес, але він того вартує. Спершу ти лякаєшся типових для непальців запитань “звідки ти? скільки тобі років? ти сама? дай свій номер телефону?”. Ти думаєш: “Чому усі вони про це розпитують? Що вони від мене хочуть?”, дивишся на все це з підозрою. Але досить скоро, приходить розуміння, що такі питання для цих людей – абсолютно нормальна річ, вони не мурдують голову стереотипами і бар’єрами.
Непомітно твоє серце також відкривається, ти починаєш спілкуватись з невідомими людьми на вулицях, знайомишся з туристами, спокійно сідаєш за чийсь столик і розмовляєш з іншими, наче ви старі добрі друзі. Тебе починають впізнавати на вулицях місцеві, і хоч минув лише день, ви усміхаєтесь одне-одному і радісно вітаєтесь. Ти навіть стаєш не рідкісним гостем у чиємусь домі. А потім ти зустрічаєш кілька набурмосених і хамовитих туристів, і розумієш, що тут і зараз – ви абсолютно з різних планет. Двояке відчуття: з одного боку шкода, що вони не відпускають проблеми і далі варяться в своїй каші, а з іншого боку – тішишся, що подорожуєш сам і життя дарує тобі переважно прекрасних осіб.
Я вже кілька днів вдома, і тепер мені дуже не вистачає цієї відкритості соціуму. Після прильоту, я все намагалась поспілкуватись з офіціантами в кафе, але люди виховано усміхались і тримали дистанцію. Я їх розумію, я сама була такою ще геть нещодавно. Але що мені тепер робити? 🙂 В будь-якому разі, я вважаю, що відкриватись – чудово. Ви ніколи не можете уявити скільки усього нового може потрапити в наше життя, скільки вражень, скільки позитивних моментів можна пережити, якщо відкинути латентну підозрілість і просто усміхнутись.
2. Виховуйте в собі безкорисливість
90% сліз за мої 26 років було пролито через невиправдані очікування. Замисліться, скільки усього ми творимо в житті для інших, підсвідомо очікуючи на певні дії з боку тієї чи іншої людини. Дуже часто ми хочемо, щоб хтось поводився відповідно до наших уявлень, дуже часто ми очікуємо від людей бути кимось іншим. Результат в таких ситуаціях один: конфлікти, сварки, сум.
Це так просто: перестати чекати та прийняти людину, такою, якою вона є, але я це зрозуміла лише на елементарному прикладі. Готуючись до треку, я понабирала купу зайвих речей, зокрема їжі. Нести це було складно, тож я вирішила роздати надлишок вантажу місцевим жителям. Вперше, коли я віддала господині лоджії пакет вівсянки, супи, футболки, шкарпетки, мило тощо – десь підсвідомо я чекала, що для мене зроблять якусь знижку на проживання, але цього не відбулось. Який урок я могла винести звідси? Не варто чекати чогось від інших, однак варто усюди шукати плюси. Моя ноша полегшала, тож йти стало простіше, а це не могло не тішити.
Згодом я абсолютно щиро і без задніх думок пропонувала шерпам позичити свої трекінгові палки, щоб залізти на слизький схил, пригощала туристів і гідів фініками, ділилась ліками і мазюками. Несподівано мені у відповідь відсипали цілі жмені горіхів, пропонували нести мій рюкзак, платили за автобус, пригощали чаями, шоколадом, обідом. Це було неочікувано і так само щиро, тож душа раділа і десь всередині жевріло відчуття, що я потрапила в казку. Звісно, знайомі хлопці не раз жартували, що усе це відбувається зі мною, тому що я – дівчина і їм таких бонусів не світить, та тим не менш, боротьба з очікуваннями робить життя набагато простішим і щасливішим.
3. Допомагайте іншим
“Самостійні подорожі – прекрасні. Вже дуже скоро ти побачиш наскільки незвичайно почне трансформуватись твоє життя, ти із подивом усвідомиш як багато людей готові тобі допомагати… Складається враження, що сама доля веде тебе за собою по невидимій лінії…” – сказала мені Наталя, з якою ми були знайомі другий день. Вона мала рацію, і я згадала її слова не один раз.
Із самого початку моєї подорожі мені постійно хтось допомагав: люди, обставини, підсвідомість. Коли я потрапила вперше до Непалу і відчула себе новонародженою дитиною, доля лагідно звела мене з людьми, які мали за спиною чималий досвід мандрівок, які надали мені певні корисні поради та запустили у “вільне плавання”. Надалі моя дорога постійно перетиналась з кимось, хто ставав у нагоді чи надавав цінний урок.
“Ми усі рівні в подорожах, ми перебуваємо в однакових умовах, ми розуміємо одне-одного, і ми завжди допомагаємо одне-одному. Завжди допомагай іншим, просто так” – сказав випадковий канадець, з яким ми певний час крокували серед Гімалаїв. Ми дійсно перебуваємо в однаковому середовищі, ми дійсно можемо втрапити в халепу, але ми завжди можемо стати чиєюсь опорою: моральною, фізичною, фінансовою. Просто так. Якби цілий світ жив згідно з такими принципами, ми б були процвітаючою планетою…
4. Думайте менше
Якщо Ви думаєте, що подорожі вирішують наші проблеми – це не так. Ви можете поїхати в Америку, Азію, Європу, але Ваша свідомість, Ваші думки залишатимуться з Вами. Саме тому дуже важливо вчитись відпускати минуле і отримувати насолоду від того, що дає нам сьогодні. Я от вчусь, але в розмовах з випадковими людьми мені двічі зауважили, що мої спогади досі десь живуть у маленькому куточку моєї голови.
“Я не знаю як складається твоє життя, але із розмови розумію, що ти занадто переймаєшся багатьма обставинами, багатьма речами, які вже не актуальні. Тому моя тобі порада – думай менше” – сказав якось непальський гід, з яким ми познайомились на вулиці. Це непросто, тут немає універсального рецепту, але в нашому житті існують мільйони речей, на які ми ніяк не можемо вплинути, тому … розслабтесь, отримайте досвід і думайте менше про те, що більше не має значення.
5. Не втрачайте оптимізму
Бувають моменти, коли усе йде шкереберть. Ми намагаємось щось контролювати, намагаємось щось змінити, але не йде і все. Знову ж таки, який сенс псувати нерви, якщо щось не виходить? Можливо доля хоче, щоб Ви зупинились, перепочили і поглянули на усе з іншого боку? А може вона просто береже Вас від чогось гіршого…
Одного разу я дуже сильно отруїлась на пару з новим товаришем. Коли я вперше опинилась лицем біля “білого друга”, то усміхнулась. Ну що ж, я була занадто самовпевненою, тепер отримую нагадування про те, що всі ми люди. За 8 годин я виходила з ванної кімнати вже вп’яте – бліда, знесилена, але все ще намагалась усміхатись. Безперечно, це було найсильніше отруєння в моєму житті.
На третій день у мене нарешті з’явився апетит. За цей час я пропустила Непальський новий рік, втратила трохи грошей на заброньованому в іншому місті готелі, пролежала квола в ліжку, зустрілась ще з якимось дрібницями, про які навіть вже не пам’ятаю. Я жартувала, що ми пережили реінкарнацію. Несподівано, мій товариш засміявся.
– Що таке? Чому ти смієшся?
– Просто, якщо замислитись, то усе останнім часом йде абсолютно не так. Ми зустрічаємо купу проблем, але продовжуємо усміхатись і жартувати з цього приводу. Знаєш, це так прекрасно!!!
6. Беріть відповідальність за своє життя
У перші моменти своєї подорожі я усвідомила дуже просту істину. В одну мить я зрозуміла одну з причин, через яку люди витрачають шалені гроші на тури та й загалом на посередників у повсякденному житті. Люди не хочуть брати на себе відповідальність.
Як же просто заплатити комусь іншому, довіривши своє життя невідомій людині, та в разі форс-мажору висунути ряд звинувачень (а як же складно інколи визнати саме свою провину). Ба більше, ця безвідповідальність супроводжує нас у повсякденному житті. Ми витрачаємо час на нецікаву роботу, перекладаємо зобов’язання на різні установи, пускаємо усе на самотік, мовляв, не виникає проблем – значить все добре.
Коли опиняєшся сам-на-сам із собою, ти опиняєшся один і з багатьма проблемами та питаннями. До тебе не прийде добрий дядечко, не візьме за руку і не поведе в казковий сад. Настав час дорослішати, настав час діяти. Якщо ти нічого не робитимеш, відповідно нічого не відбуватиметься. Ти тут і зараз, і усе, що станеться далі – залежить від твоїх дій. Можна зачинитись в готелі і простирчати там кілька тижнів, не побачивши нічого, а можна вийти на вулицю, переступити через себе, через свої комплекси і страхи, і почати знайомитись з людьми.
Інколи я зустрічаю осіб, які вважають, що кожен їм щось винен і чимось зобов’язаний. Люди – власним часом і увагою, влада – грошима, продавці – дешевими цінами тощо. На мою думку, якщо хтось Вам щось і винен у цьому житті, то це Ви. Ви винні собі відповідальністю. Почніть усвідомлювати кожен крок, почніть думати і дійте.
7. Руйнуйте бар’єри
Скільки раз Ви ловили себе на тому, що побачивши якусь можливість, Ваш мозок починав продукувати сотні відмазок, щоб цю можливість проігнорувати? Я от нещодавно зловила. Мій товариш запропонував поїхати влітку в альп-табір (а я давно хотіла потрапити в альп-школу), мовляв, ціна – халявна, лише 400 доларів. 400 доларів, яких у мене наразі немає, тож я швиденько надіслала сумний смайлик. Він спитав чому. І дійсно, чому? До літа ще чимало часу, а сума цілком реальна. Чому я, замість того, щоб активізуватись і втілити в життя ще одну мрію, відразу будую якусь стіну і залишаю її до кращих часів? Я не знаю…
Мені здається, це десь закладено у соціумі. Ми так часто, побачивши прекрасну пропозицію, знаходимо тисячі причин, щоб нею не скористатись. “Немає грошей, часу, можливості, я занадто старий, от будуть в тебе діти, ми не в Європі, добре, що їм добре” (потрібне підкреслити) – зазвичай такі відповіді можна почути від наших людей, коли пропонуєш їм розділити втілення мрії.
Поїхавши у свою велику подорож, я зустріла дуже велику кількість неймовірних людей. У мене буквально відвисала щелепа. Нянечки, сантехніки, дизайнери, студенти, викладачі, кухарі, фізики тощо. Нікого надзвичайного, ніяких мультимільйонерів. І тут я зрозуміла одну річ, усіх їх об’єднувала одна спільна риса – вони не будували бар’єрів у голові. Отримавши ідею чи пропозицію, вони не шукали причин, не шукали відмазок, вони шукали шляхи до її втілення. Нянечки збирали гроші 5 років, студенти підпрацьовували у мандрівках, викладачі брали хоча б мінімальну відпустку.
Коли я з палаючими очима розповідала про цих осіб іншим – деколи зустрічала типову реакцію. “Це не всі так можуть, ми виросли в різних умовах, ці люди бачили багатство, а нас гнітили, у нас бідна країна і т.д.”. Я не буду переконувати Вас, у кожного є своя думка і комфортна позиція, але я особисто знаю людей, в яких життя складалось не найкращим чином, і це їм не завадило жити свідомо. Усе залежить від нас. Ви можете перебороти страх і зробити крок на зустріч мрії, а можете жити так, як бачите кращим для себе. Це справа вибору. Хочу сказати лише одне: гроші – приходять і йдуть, а робота – завжди знаходиться для тих, хто її шукає. Стабільність не вічна, тому від щирого серця бажаю Вам виходити за власні рамки, боротись зі страхом, виховувати в собі добро та безкорисливість, допомагати іншим, відкриватись, не втрачати оптимізму, руйнувати бар’єри та стереотипи і інколи дозволяти собі маленькі шалені вчинки. Вони того вартують.
