Ранок 30 квітня, я потихеньку починаю запізнюватись в аеропорт. Згідно з часом, якраз має починатись моя реєстрація на літак. Нервуюсь, ну не хочу я звідси їхати…
Рюкзак став значно менший: половину викинула, спальник, куртку і дощовик лишила на рецепції для Дзітена, щоб той передав у гуманітарку. Вибігаю на вулицю, чомусь звертаю на Пакнаджол, де не бачу жодної машини, зате зустрічаю Олю та Андрія. Вони мені допомагають донести рюкзак, зловити таксі та ще й екіпірують печивом та сочком.
Початок – Катманду після землетрусу. Частина 1.
Отже я присіла в одному з провулків, щоб випити таблетку та зачекати, доки мені стане легше. В цей момент повз мене проїхала вантажна автівка з непальською армією. За кілька метрів машина перекрила вулицю, а військові почали вивантажуватись та кудись бігти. В цей же момент біля мене проїхав хлопець на старенькій хонді та через заблоковану вулицю змушений був розвернутись. Я повернула голову, він стояв біля мене. “Звідки ти, що ти тут робиш, навіщо ти приїхала в такий час сюди, тут небезпечно, ти не мала б тут бути” … Він питав, а я пояснювала як і чому.
Відстань від Іламу (де знаходяться чайні плантації) до Катманду + – дорівнює 300 км. Що таке 300 км в Україні? 3-4 години по добрій дорозі. В Непалі – це нічний автобус, який стартує о 2 дня і приїжджає до кінцевого пункту о шостій-сьомій ранку. Та цього разу мій переїзд тривав 32 години. Через землетрус дорогу завалило камінням, ми простояли і прочекали 12 годин, доки його заберуть.
Теоретично, мою подорож до Непалу можна розділити на 3 частини: трекінг, Катманду та волонтерство на чайній плантації. На жаль, природа внесла свої корективи і у моєї історії з’явилась 4 частина – землетрус. Так як це ще досі актуально, почну саме з нього.
Напередодні моєї поїздки на Схід Непалу, я познайомилась із чудовими Олею та Андрієм Майгутяками, фотографами з Івано-Франківська. Доля занесла нас в один готель в Катманду, тож вже у той самий вечір ми сиділи на веранді і довго розмовляли. Оля і Андрій відвідували Непал далеко не вперше і обійшли практично усі треки. Та одна з найбільш вражаючих історій, яку я від них почула, стосувалась тутешнього землетрусу, який пара пережила у 2011 році. За словами Олі і Андрія, не стільки була страшною стихія, як переляк у місцевого населення.