Я вже дуже давно мріяла побувати у Бакоті. Скільки разів я встигла переглянути численні фото з Дністерського водосховища. Така краса і тут поряд! А мрії, як Ви, мабуть, знаєте, мають властивість здійснюватись і часом спонтанно та несподівано, тож врешті я туди потрапила.
Лише кілька днів тому мені написав Ж. і запропонував поїхати в Бакоту. Я погодилась, а він забронював номер у Кам’янці-Подільському.
Я не готувалась, не вичитувала інформацію, не шукала цікавих фактів, не складала списки на кшталт “що варто обов’язково глянути тут чи там”. Я просто розслабилась, вимкнула голову і довірилась обставинам.
Ми виїхали біля 10 ранку і дістались до Кам’янця близько 15. Ж. незлим тихим словом увесь цей час згадував укравтодор, однак в цих автентичних дорогах, які пролягали повз яскраві поля і лісові тунелі було таки щось особливе.
Ми заселились та пішли гуляти містом.
Мене тягнуло у маленькі атмосферні провулки.
І я все повторювала, що хочу робити няшні фото 🙂
Від якихось вуличок віяло радянським настроєм.
Деякі нагадували Францію і Монмартр
Ми відійшли на оглядовий майданчик і я помітила якусь вежу. “Невже у Кам’янці є мечеть?” – подумалось мені. Тож ми пішли у її сторону, однак це виявилась Католицька церква 🙂
Загалом у місті чисто та охайно. Складається приємне враження.
Щоправда, на кожному кроці в центрі смажать шашлик, тож ввечері ти увесь просякнутий запахом диму.
Сонце сідало і ми пішли до фортеці.
Кам’янець-Подільська фортеця була споруджена для захисту Турецького мосту, що є сполучним перешийком між Старим містом, укладеним в петлю річки, і “великою землею”. В різні часи вона виконувала певну роль (навіть була виправним закладом), а сьогодні фортеця занесена до спадщини ЮНЕСКО.
Всередину ми не потрапили, адже пам’ятка була вже зачинена, однак ми гарно погуляли довкола.
А найближчі пейзажі, чомусь, нагадували мені Тоскану.
Біля 10 у місті увімкнули підсвітку, ми ще трохи погуляли і рушили спати.
А на другий день була Бакота. Гарна, але дещо не така, як уявлялась.
Спершу ми відвідали скельний монастир. Тут було чимало туристів і це псувало враження. Зате тут повзали товсті змії та ящірки 🙂
Трохи поспоглядали краєвиди.
І поїхали дещо далі. Далі від людей.
Спустились до води. Дорогою, навіть знайшли якусь закинуту туристичну хатинку.
Погода псувалась, насувались дощові хмари, довелось втікати і помалу вирушати додому.
Загалом, це місце красиве, яке нагадує своїми скелями Крим. Я впевнена, що за наявності гарного світла тут можна наробити дуже красномовні фото, однак сьогодні був не той час. На мою думку, сюди вартує приїхати з велосипедом і наметом, аби залишитись надовше, об’їхати усе це і відкрити автентичні і безлюдні місця.
