Я вже відносно давно не була в горах і вже встигла за ними сильно-сильно заскучити. Хотілось подалі від людей, з наметом, високо, в ліс і, звісно, з рідними собакенами. Спершу ми з Ж. запланували похід в Горгани на 3 дні. Нас навіть не лякав щоденний пообідній дощ. Ми думали, окей, прокидатимемось раніше, проходитимемо частину маршруту і по обіді вже відпочиватимемо під звуки зливи в наметі. Ми навіть купили дощовики. Однак, погода все одно внесла свої корективи…
Рюкзаки спаковані, все готово, суботній ранок, я ще раз перевіряю прогноз. Штормове попередження і дуже сильні зливи. Ну це вже геть екстремально, тому варто слухати здоровий глузд. А здоровий глузд каже змінювати дислокацію. Дивимось прогнози. Одна Боржава обіцяє бути сонячною хоча б в суботу, тож рушаємо туди.
За якихось 3 години ми дістаємось до Пилипця і паркуємось біля Шипоту.
Речі залишаємо внизу і з легеньким рюкзаком прямуємо в сторону верхньої станції витягу. Надворі гаряче, жодного натяку на дощ, рятує вітер. На полонині над Шипотом пасуться коні. Один дає себе погладити, після чого кусає мене в долоню і суворо йде прямісінько на мене. Скоренько йду геть і вертаюсь на маршрут.
Пересікаємо річку і через велосипедну трасу “Дядя Ваня” виходимо на верхню галявину. Далі – догори через трасу “Капітошка”.
Біля другої години ми дістаємось до верхньої станції витягу. Зупиняємось біля чайовні аби попити смачнющого лимонаду та чаю, після чого рушаємо на Гембу.
Гаряче, особливо собакам. Тут ми розуміємо, що протупили, взявши лише 1,5 л води. Але на чотирилапих друзів чекає наверху невеличке озеро.
Також ми сподіваємось знайти джерело біля гори Стій. Принаймні нам про нього колись розповідали. Наперед забігаючи скажу, що джерела там немає.
Перекус і ми швиденько долаємо відрізок хребта від Гемби до підніжжя В.Верху.
Тут вирішуємо йти на Стій. Краєвиди захоплюють.
Вода закінчується, заощаджуємо її для собак, однак цього мало. Тут космос надсилає нам справжній дарунок – ми зустрічаємо знайомих Ж., вони питають чи не спраглі наші чотирилапі друзі, після чого віддають нам цілу фляшку води, адже їм до джерела вже недалеко, а нам вертатись назад…
Нарешті, Стій. Я цілу дорогу думала про чабрець. Чую знайомий запах, він має бути тут! Знайшла!
-Хочеш фотку на аватарку?
-Ага, давай я стану в якусь йогічну позу))
Трошки відпочиваємо і збираємось назад, адже вже шоста вечора…
Ж. питає чи я впевнена, що Топа-собака. Вона, незважаючи на погодні умови та відстань, продовжує намотувати кілометри і не виглядає змученою. Ж. припускає, що Топа -андроїд…
А от інший друг висловлює акції протесту. Він не хоче йти далі. Щоправда, вже скоро розуміє, що трекінг неминучий, тому біжить вперед і лягає аби відпочити і дочекатись на решту групи 🙂
Десь по 8 ми дістаємось до Великого Верху.
У мене, на диво, нічого не болить, хоча втома дещо дається взнаки.
Довго відпочивати не можна, пора бігти вниз, адже скоро буде сутеніти.
Ми дещо пожалкували, що залишили речі внизу, адже могли стати десь на хребті та зловити гарні захід і схід. До галявини ми дістались близько 10. Спустились до Шипоту, забрали речі і знову пішли наверх аби розкластись.
Зварили чай та залізли в намет. Ж. турбувався, що собаки його рознесуть, але всі були настільки втомлені, що заснули майже миттєво 🙂
Зранку, доки я спускалась помитись до річки, наш друг побачив коней і почав з ними бавитись. Коні такого не зрозуміли і почали оточувати собаку, після чого побігли за ним та трішки погромили наш табір.
Зрештою, ми відігнали тварин і усі заспокоїлись. А коли ми йшли з полонини, то коні ще довго нас проводжали, дійшовши аж до спуску на Шипіт.
До речі, дощу на 2 день також не було, як обіцяв прогноз. Цікаво, якою ж таки була погода на Горганах. Але, менше з тим. Наша коротенька спонтанна подорож закінчилась, дощовик я тестую вже у Львові і планую наступний маршрут. Головне, аби погода сприяла.
