6 липня відбувся 1 етап Львівського міні-дх “Кубок Лева”. Для себе я позиціонувала ці змагання, перш за все, як фанові, тож ніяк до них не готувалась, а саму трасу побачила лише напередодні дня “ікс”.
Незважаючи на досить вузьку рекламу події, на неї зареєструвались більше 100 учасників. Гадаю, що й самі організатори такого не очікували. Практично в останній момент відвідати Львів вирішила і Маша, тож у суботу зранку я зустріла її на вокзалі і ми поїхали оглядати наші локальні трейли.
(Продовження звіту про Чемпіонат України з швидкісного спуску. Початок тут )
Отже на четвер-п”ятницю я узяла на роботі day-off і з чистою совістю вимкнула скайп. У середу ввечері приїхали Любця з Вайпером, а в четвер вночі -Саша і Льоша, тож покататись було з ким. Я так хотілась кататись і так тішилась тому, що нарешті за місяць дорвалась до байку, що зробила 8 спусків. Любця псіханула ще більше і спустилась 10 раз.
Цього року я опинилась дуже близько до організації вело-івенту, і не простого, а самого Чемпіонату України з ДХ. Сказав би мені хто про це рік тому, повірила б я? Думаю, ні … Але будемо послідовними.
Напевно, багато хто знає, що в цьому році Чемпіонат України мав відбуватись в Криму. Все йшло гладко, ми з хлопцями з Fraction часто виїжджали в Алсу для пошуку нових жорстких траєкторій (мушу зазначити, що виглядали вони дійсно непросто). Наближався термін початку будівництва …
Ще 29 грудня ми з хлопцями з Fraction лазили по скелях поблизу Севастополя і вишукували такі місця, щоб “пожорсткіше” і щоб “повна жесть”. Наче зима, а припікало сонце і я в самій майці дивилась згори вниз і думала яким чином їхатиму по такому стрімкому спуску і серед такого страшного каміння. Саме так ми шукали трасу для цьогорічного Чемпіонату України…
24 квітня зірки стали так, що ми з Сашою опинились у поїзді з курсом на Полтаву на 1 етап Кубка України з міні-дх. Ніч у некомфортному плацкарті і ми на вокзалі, де нас зустрічає організатор Саша Солодовник (зустрічає бартером – в обмін за обіцянку спробувати моїх налисників :))