IMG_14382

Дощ і сни

Прокидаюсь під звуки дощу. Я дуже люблю дощ у Львові. Тоді так пасує випити гарячого чаю або кави, загорнутись у плед, послухати джаз або пройтись вздовж старого міста по мокрій бруківці. Вдихнути це місто без людей, подивитись на тепле лампове світло у чужих вікнах… Але спершу ранковий вигул собак…

Не люблю парасолі, завжди ходжу у куртці або просто мокну. Доки підіймаюсь у парк на Замок, думаю про непевне самопочуття. Думаю, що чуюсь подібно, коли мені самотньо і коли хочеться привернути до себе увагу. Чуюсь подібно і часом навіть іду по лікарях, викидаю гроші на різні аналізи, які кажуть, що все ок, і тоді я починаю розуміти бабуль в чергах у поліклініках. Хвороба створює ілюзію, що комусь не байдуже…

Думаю, що чуюсь непевно, а вже встигла написати друзям «А якщо я помру, ви заберете моїх собак?». А якщо я помру? Тоді я мушу зараз піднятись на сам замок, в дощ, щоб побачити яке зараз гарне це місто. А потім думаю «Катю, ти не можеш зараз померти, тобі ще писати магістерку». І від цієї думки стає смішно. Тим часом дощ сильнішає і я ще встигаю подумати «Якщо в цю погоду хтось є на горі, то тільки така ж людина, як я»…

IMG_1438

Сни

В моїх снах існують два символічні персонажі: чорний пес і лисий чоловік. Останній пережив ряд трансформацій, які виринали з певною періодичністю. І ось що з ним відбувалось.
Сон 1
За мною женеться лисий чоловік. Він молодий, худий і високий. Мені страшно, я втікаю, адже знаю, що він хоче мене вбити.
Сон 2
За мною женеться дуже великий накачаний лисий чоловік. Кровожерливий вбивця. А я – підліток і єдина моя мета – вижити. Я втікаю лісами, падаю з піщаників, ховаюсь в будинках, але він завжди мене знаходить і майже наздоганяє.
Сон 3
Я стою біля своєї амбулаторії, звідки виходять двоє чоловіків. Один – лисий, років поза 40. Кидає на мене дещо байдужий погляд, сідає на ровер і їде геть. Інший чоловік підходить до мене і каже: «Він розумово-відсталий». І мені стає якось образливо за того лисого чоловіка, бо я розумію, що він не такий.
Сон 4
Я ходжу перехрестям, десь з’являються мої батьки, які поводяться наче підлітки. Я озираюсь і бачу дітей, які грають у футбол. Позаду стоїть вантажівка, на ній стається вибух, діти втікають. Я бачу, що одного хлопчика у футбольній формі відкинуло в сторону, біжу до нього. Він лежить на землі і не дихає, він лисий. Я схиляюсь і починаю його відкачувати зі словами «Все буде добре, я врятую тебе».
Сон 5
Просто був образ молодого лисого чоловіка, який казав, що співпрацюватиме зі мною і допомагатиме вирішувати певні питання.

Така ж людина, як я

IMG_1436

Останні метри і я на Високому Замку. Ого, я не перша. Спиною до мене стоїть чоловік у жовтому дощовику. Іду помалу оглядовим майданчиком. Коли рівняюсь з ним і нарешті бачу його обличчя, він відкрито і широко усміхається, і каже «Добрий день». «Добрий день» – якось знічуюсь, відразу відводжу погляд і обертаюсь в іншу сторону. Я застидалась.

Я дивлюсь на місто і думаю, що от зараз обернусь і запитаю «Що приводить в такий дощ незнайомих людей на найвищу точку Львова?». Або не знаю, скажу ще щось. Просто запропоную познайомитись. Скажу, що в нього гарний дощовик. Запитаю про що він думає, коли дивиться на туман над Львовом…

Нарешті я обертаюсь і … бачу, як чоловік іде геть. Я ще з якийсь час мокну отам на горі, ловлю якісь моменти і нарешті спускаюсь із маленькою надією наздогнати незнайомця.

Але його ніде немає. Ані на спуску, ані на сходах, ані в парку. Розумію, що моя куртка більше не витримує погодніх умов, мій одяг весь змок. Пора вертатись додому і заварювати гарячий чай.

І от я йду з собаками парком геть сама, далі гортаю думки про самотність, плинність життя і про те, що змушує людей в дощ покинути дім і ловити певні моменти. Враз мої думки обриває несподіване усвідомлення. Таке усвідомлення, яке змушує замислитись про грань між свідомістю, сном і власною адекватністю. Я несподівано зрозуміла, що той чоловік на горі у дощовику був лисим…