Цей рік для мене був дуже непростим, мене часто турбували емоційні перепади, причину виникнення яких я не могла зрозуміти. Мені здавалось, що я справляюсь, але траплялись нові складнощі і мене знову кидало у прірву темряви.
Я нарешті звернулась до психотерапевта. Звернулась, правда, коли вкотре здалось, що успішно подолала ще один депресивний стан, тож на сеансах я здебільшого розбирала окремі життєві ситуації, знаходила свої інструменти і загалом мені було просто цікаво. А потім я поїхала за кордон і заняття якось закинула. Мені здавалось, що загалом все у мене добре, я пробувала жити так, як всі, і бути звичайною середньостатичною людиною.
Падіння
Влітку зі мною трапилась неприємна ситуація, яка стала черговим тригером для падіння. Мене “накрило”, мабуть, найсильніше, за усе моє життя. Мені було безмежно боляче. В якийсь момент емоційний біль став настільки нестерпним, що мені стало страшно. Настільки страшно, що я написала о першій ночі найближчим мені людям повідомлення із проханням про допомогу.
Не знаю чи варто описувати ту ніч, але моментами мені здавалось, що я не вигребу. Зранку у мене було відчуття наче мене переїхав трактор. Я була ледь жива. Того ж дня я зателефонувала до свого психолога і записалась на терміновий сеанс. Мені було страшно, що це падіння повториться і я не витримаю. Мені було дуже страшно знову це все відчути. І найстрашнішим для мене було те, що я не могла зрозуміти чому якась посередня ситуація викликала в мені таку бурхливу реакцію.
Сеанс в психолога переріс в ейфорію. Мені настільки чітко розставили всі крапки над “і”, що я була в захваті. Здається, усе стало зрозуміло. Увесь день я була дуже заряджена, настрій різко кинуло догори. І це мене також лякало. Як на мене, це ненормально, адже одного дня тобі здається, що ти на краю, а наступного – ти в екстазі.
Ввечері я обговорювала свою ситуацію з Ігорем (він же викладач медитації, філософ і близька мені кохана людина – авт.). “Ти ж розумієш, що проблема не вирішена і це повернеться?”, – запитав він мене.
-Так…
-Тобі потрібно шукати глибшу причину.
Саме тоді Ігор запропонував мені спробувати поєднати медитацію із сеансами психотерапії, і я погодилась заради цікавості.
Хм, а воно працює
3 день після падіння був дивним. В моїй голові панував жахливий хаос. Наче всередині увімкнули телевізор, а там білий шум. Настрій був дуже нестабільним. Я дратувалась через дрібниці, це виснажувало. Зрештою, я здалась, сіла на підлогу і почала вперше самостійно медитувати.
Ну як вперше. Раніше я мала нагоду пройти початковий курс звукотерапії із тибетськими чашами, пробувала практикувати медитацію зі звуком. Не пішло. Пробувала співати мантри, але щоразу пересвідчувалась у тому, що люди, які намагаються це викладати, самі не до кінця розуміють і відчувають те, що роблять. І так, харив релігійний аспект, який вони щоразу намагались заперечити, а отже намагались дурити інших. Словом, дуже скептично я ставлюсь до різних практик. І звичайна медитація була не виключенням. Я сіла медитувати без будь-яких очікувань. Сіла медитувати, тому, що більше не мала вибору. Інші інструменти для мене не працювали.
30 хвилин звичайного фокусування на диханні і різних частинах тіла. Затерплі ноги від незвичного положення. Відкриваю очі і розумію, що всередині стало тихо і спокійно. “Хм, навряд чи я досягну чогось особливого, але ця штука заспокоює мій розум і це непогано” – подумала я і розпочала початковий курс секулярної медитації.
Про початковий курс секулярної медитації
Це медитація без релігійних прив’язок. Початковий курс триває протягом 6 тижнів. 6 тижнів Ви медитуєте щодня по 30 хвилин. Кожного тижня отримуєте нову вправу, серед яких:
1) уважність щодо дихання (розвиток базової навички уважності та
здатності фокусуватися на конкретному об’єкті/процесі);
2) сканування тіла (картографія тілесних відчуттів, основних
реакцій);
3) інтенсивна релаксація (знайомство із напруженням та
розслабленням);
4) візуалізація (з’ясування ситуації із уявою та образним
наповненням психіки );
5) усвідомлення звуків (уважність до простору, наповненості
звуками);
6) культивування доброзичливості (робота із емоціями, навичка
усвідомленого споглядання внутрішніх переживань і поступове їхнє
прийняття).
Курс розробив Колесник Ігор – доцент кафедри теорії та історії культури ЛНУ ім.І.Франка. З Ігорем я вперше познайомилась на фоні спільного зацікавлення альтернативною музикою, тоді мені було 16. Потім ми перетнулись в університеті, де Ігор приймав в мене залік. А потім просто були десь поряд. До чого я це все пишу – для мене це був фактор довіри. Я знала, що Ігор нормальний 🙂 Я знала, що він не дуритиме мене, не проштовхуватиме якусь чергову релігію.
6 тижнів трансформації
Тож я почала медитувати. Щодня по пів години під аудіозаписи Ігоря. Раз на тиждень ми зустрічались і він давав мені вправу на наступні 7 днів. Я почала медитувати з думкою “це, мабуть, буде нудно і я нікуди не прийду, як завжди. Але принаймні воно мене заспокоїть”.
Але досить швидко у моєму житті почали ставатись зміни. Інакше б я не писала оце все тут зараз. Вже в перший тиждень я раптом почала відчувати тіло. Я відчула зажими в спині, яких раніше не чула. Я відчула, як важко мені дихати. На 2 день я відчула наче мою шию стискає величезний залізний ошийник. А на 4 день у мене піднялась температура до 38 градусів без особливих симптомів. Моє фізичне тіло ламало. Але я не відчувала себе хворою. Це було дивно, але мені дедалі ставало цікавіше досліджувати себе.
Це був лише перший тиждень і відчуття “Воу воу, скільки ж там всередині всього”. На 3 тиждень почали з’являтись спогади з дитинства, які я давно не пам’ятала. Болючі. Дуже. Після таких сеансів було дуже важко дихати, груди стискало, я відкривала вікна і просто лежала на ліжку. Приходили і гарні спогади. Несподівано, але приходили.
Інколи здавалось, що я застрягла і взагалі нікуди не просуваюсь. Це відома пастка і на цьому етапі головне не зупинятись. Інколи я плакала. Плакала, тому що моментами розуміла, що не можу прийняти себе і елементарно повірити в те, що заслуговую на щастя.
Та все ж, мені було дуже цікаво спостерігати за роботою свого розуму. Наскільки сильно спрацьовують рефлекси, інстинкти. Наскільки сильно стираються із пам’яті складні моменти. Наскільки старанно розум починає шукати сторонні подразники, коли ти працюєш із тим, що болить.
Медитація – це щоразу щось нове. Одне заняття може стати дуже радісним, легким і приємним, а друге – болючим, і морально, і фізично. У мене було і те, і інше. І це все живе в мені, це я…
Тут і тепер. Тепер по-справжньому.
Медитація – це не лише про те, як заспокоїти розум. Медитація навчила мене двом важливим базовим речам, а саме: перебувати в моменті “тепер” і шукати причину у наслідків.
Деколи під час медитації я фокусувалась на болісних відчуттях і тоді несподівано виринали певні спогади і розуміння звідки з’явився цей біль, звідки народилась конкретна емоція та звичка. Медитація – це спостереження за розумом та тілом, свідомі реакції і пошук їх причин.
Практичний приклад: нещодавно мені сказали, що я плекаю в собі негативні переживання. Що, говорячи про медитацію і психолога, говорю здебільшого про біль і що це зовсім не варіант. Спершу по мені пройшлась велика хвиля протесту. Я вже було вступила в дискусію, почала ревно щось доказувати, коли і для себе несподівано подумала “СТОП!”. В цей момент я запитала себе для чого я це роблю? Чому так ревно захищаю свою позицію? Чому мене це так зачіпає? І якщо я сприймаю це негативно, то прогалина є у мені, а не у співрозмовникові. Ланцюжок повів мене глибше і привів в дитинство, де мій вибір часто знецінювався.
Зараз відбулась проекція минкулого, я знову сприйняла у розмові знецінення своєї позиції. Але. Я вже доросла і я роблю свій вибір сама. Мені не потрібно чиєсь заохочення чи чиясь думка. Вибір мій. Тому і сперечатись чи відстоювати позицію – немає сенсу. Моє зі мною. Що думає інша людина – великої сили не несе.
Тільки-но я вловила цей ланцюжок, як у голові сталось своєрідне осяяння. Я перестала сперечатись, я перестала витрачати енергію на дискусію і дозволила іншій людині просто висловити свою думку зі словами “ага” і “добре”. У випадках, коли мені людину слухати не хочеться, я просто кажу “Дякую за Вашу думку, але вона мене не цікавить”.
Я раніше багато говорила про те, що потрібно жити в моменті “тепер”, цінувати його, діяти, не відкладати мрії. Але справжню суть моменту тепер я починаю свідомо вловлювати лише зараз. Момент “тепер” – це саме те, що відбувається з Вами в цю мить. Подумайте про що Ваші тривоги, про що Ваш внутрішній хаос? Це або те, що сталось в минулому, або те, що могло б статись. Обидва варіанти – хибні, адже в конкретний момент їх не існує.
Практичний приклад: До мене дійшли чутки, що про мене пліткують. Я засмутилась і відчула, як впадаю у вир тривог і переживань. Я часто брала подібні речі близько до серця і мені ставало сумно, коли хтось вплітав мене у “поламаний телефон”. Мої тривоги породжували нові паралелі і можливі варіанти майбутніх подій (ясно що негативних). Від цього я переживала ще більше, доки у певний момент просто не виснажувалась і не падала духом. Я так завжди робила раніше.
Зараз подібна ситуація мене трішки засмутила, але у такі моменти я себе запитую “Що є тут і зараз?”. А “тут і зараз” немає людей, які пліткують, немає паралелей, немає послідовних подій. Є я, є кава, є близькі люди. Інші події не трапились і не факт, що трапляться. Тоді для чого про них зараз думати? Суть в тому, що Ваші люди залишатимуться з Вами. Вони знатимуть Вас і їм буде байдуже на плітки. Людям, які підуть через такий фактор із Вашого життя – можна просто подякувати, що зробили вони це настільки безболісно.
Насправді я можу наводити безліч подібних прикладів. Просто, якщо на душі стає тривожно, я запитую себе чи є сенс в конкретний момент хвилюватись через певний фактор, тим більше, якщо він не відбувся. А ще момент “тепер” – це виринути із думок, із свого внутрішнього світу, послухати перехожих, пташок, зловити моменти, вивчати кожне явище, наче книгу. Часом це дуже цікаво. Часом це може стати приводом для маленького чи великого твору. Ми всі можемо бути дослідниками моменту і дослідниками власного “я”.
Замість підсумків
Я не можу сказати, що підвела чітку лінію по завершенню початкового курсу секулярної медитації. В мене не сталось просвітлення, не сталось чогось грандіозного. Тим не менш, відбулось багато. Я стала спокійнішою, мої тривоги втратили силу, я навчилась шукати причини подій, я почала більше перебувати в моменті “тепер”. Я відкрила багато в собі і це виявилось дійсно неабияк цікаво. Я почала сприймати людей дещо інакше. Мені стало легше не затримувати в собі чужий негатив, часом я відчуваю, що він просто пролітає повз. А ще я зрозуміла, що медитація може бути внутрішньою гігієнічною процедурою, так само як ранковий душ.
Я знаю, ми усі хочемо миттєвих результатів, ми хочемо стати щасливими негайно. Але так не працює. Більшість з практик чи тренінгів дають моменти щастя, але ненадовго. Потім люди розчаровуються. Медитація для мене була наче мудра істота. Цей процес “підгодовував” маленькими відкриттями, змінами, даючи зрозуміти, що працювати потрібно багато і з роботою я відкриватиму нові сторони себе. Зрештою, якось мій добрий знайомий сказав, що зрозумів просту річ. Для того, щоб бути щасливим, потрібно постійно працювати над собою. Потрібно це робити щодня. Тепер я усвідомлюю цю фразу і можу сказати, що це таки правда.
Якщо після прочитання цього матеріалу, Ви зацікавились секулярною медитацією, Ви можете знайти про неї більше інформації у групі фейсбук https://www.facebook.com/groups/meditatelviv/
Або запитати безпосередньо у Ігоря https://www.facebook.com/igor.kolesnyk
Я буду рада, якщо цей допис колись допоможе і Вам.
