У мене із дитинства склалась двояка ситуація. Мама завжди казала, що чоловік у сім’ї має бути годувальником, що «мужчіна должен». Також мені закладали розуміння того, що я буду спадкоємицею татового бізнесу і буду при грошах. З іншого боку, я жила з бабульою, яка мене не сильно балувала. Якщо мені давали кишенькові гроші, то це завжди відбувалось з докорами, мовляв, я тягну фінанси наче пилосос.
внутрішнє
Про емоційні перепади, психолога, бажання померти… Але насправді про медитацію у моєму житті.
Цей рік для мене був дуже непростим, мене часто турбували емоційні перепади, причину виникнення яких я не могла зрозуміти. Мені здавалось, що я справляюсь, але траплялись нові складнощі і мене знову кидало у прірву темряви.
Я нарешті звернулась до психотерапевта. Звернулась, правда, коли вкотре здалось, що успішно подолала ще один депресивний стан, тож на сеансах я здебільшого розбирала окремі життєві ситуації, знаходила свої інструменти і загалом мені було просто цікаво. А потім я поїхала за кордон і заняття якось закинула. Мені здавалось, що загалом все у мене добре, я пробувала жити так, як всі, і бути звичайною середньостатичною людиною.
Бути жирною. Шлях до сприйняття власного тіла і власного «я».
Інтро
У мене було не надто щасливе дитинство. Я народилась у сім’ї студіків (можна здогадатись чому), яка проіснувала недовго. Майже все життя жила з бабусею. У школі дістала комбо – була найвищою в класі і була… жирною.
Гріх жалітись, я не пасла задніх, була хорошим другом, була «своїм пацаном», чудово ладнала з хлопцями у класі, тоді як між ними і рештою дівчат постійно відбувались недолугі конфлікти. І все наче нічого, але діти бувають жорстокими. Часом мене обзивали. Тоді я перекручувала це у жарт або робила вигляд, що мені все одно, а вдома, коли вже ніхто не бачив, плакала.
Про магію і паралельний світ
Якось моя подруга Оля сказала, що музика для неї – справжня магія. Мабуть, тому вона так любить вечірки. Хтось стоїть за пультом, створює гармонію звуків, а у неї біжать мурашки по шкірі. А я сьогодні зрозуміла, що для мене такою магією завжди був театр. Частину дитинства я провела на колінках у добрих тітоньок в цирку, сприймаючи дійство на сцені, як казку із книжок. Я навіть 8 років тому написала про це окремий пост у жж (який тепер дивно читати, адже ніби я, і ніби вже не зовсім).
Чому чоловіки не одружуються. Марсіанські хроніки
У мене є багато знайомих хлопців, які вважають шлюб нісенітницею. Вони практично в один голос стверджують, що одруження – річ беззмістовна, мовляв, навіщо, якщо і так можна жити разом.
У мене є багато знайомих дівчат, які вважають шлюб дуже важливим етапом в житті. Вони бачать в офіційному закріпленні союзу певну гарантію і початок своєї сім’ї. А ще вони тихенько страждають, тому що їхні хлопці не хочуть кликати їх під вінець.
У пошуках благословення в Гімалаях
Вночі мені наснились двоє монахів, які пересікали великий міст у напрямку до мене. Один був буддистом, інший –індуїстом. Обидвоє кликали до себе. А я не пішла до жодного і прокинулась.
Тут, коли відчиняєш двері, спершу мружишся від безжалісного сонця. Воно вже по шостій ранку встигає набрати сили і сяяти нею поміж чисельних льодовиків. А далі – бачиш картинку, настільки велику та потужну, що мозок відмовляється сприймати такий масштаб.
Навіяно натхненням від випадкових людей на вулицях рідного Львова
У тім році літо розпочалось суворо за календарем. Червень невблаганно увірвався в домівки, розчинив вікна і виписав ордер на арешт нашій самітності. Він наказав роздягатись, повністю, до самісінького серця. Такі періоди завжди дарують нову надію, здається, що життя починається з нуля, з великої літери. Жінки в цей час затримуються перед дзеркалом на 5 хвилин довше і одягають найкращі сукні. Вони сміються голосно та хрипко у п’янких теплих вечорах, охоплюючи твоє єство океаном аромату парфумів. І ти смієшся, смієшся разом з ними у світлі жовтих ліхтарів аби не захлинутись, аби не піти на дно. Здається, ти й сам вже геть нетверезий від цього вирію різнобарвних емоцій та яскраво-червоної помади на її устах. Здається, ти просто тонеш разом з нею, провалюєшся в кілометрові ущелини, зникаєш в космосі…
30 фактів про мене
Якось переглядала блоги дівчат-мандрівниць і натрапила в однієї на аналогічний пост. Зачиталась і відразу почала уявляти, щоб я могла розказати про себе. А сьогодні сіла і написала, тим більше день такий, можна дозволити собі трішечки самозакоханості:)
1. У дитинстві (+- у віці 4 років) на мене кілька разів нападав один і той самий ротвейлер. Крайній раз він розірвав мою ногу і я місяць не могла ходити. Незважаючи на це, я обожнюю собак.
31 річ, яка сталась зі мною вперше за останній місяць
Вже зовсім скоро завершується мій місяць в Італії, мені навіть не віриться. Сьогодні зранку я зловила себе на думці, що час у ці 30 днів минав абсолютно інакше, ніж минав на роботі в офісі. Якщо вдома я 5 разів на тиждень нетерпляче чекала вечора, щоб врешті вшитись з одних 4 стін у інші, то тут хвилини, то бігли стрімко, то тягнулись, немов жуйка.
Маленький хор
Біль народжується несподівано. Лише одна мить, а він так швидко розростається пусткою отам всередині. Це триває так швидко, що ти мало що встигаєш заподіяти. Він наче крапля чорнила, що впала на вологий папір. Лише секунда, а з маленької цятки вже намалювалась велетенська темрява.