маршрут Чорногорою - Заросляк - Шпиці - під Данціжем - Говерла

Він їй просто про все це нагадав

Кажуть, що собаки подібні до своїх господарів. Може й так. Спостерігаю за своєю Топкою, яку 2 роки тому хтось іще цуциком викинув взимку біля Краківського. Якось різко із активного та грайливого щеня, ця собака перетворилась на підозрілого інтроверта. Вона перестала бігти наосліп до кожного нового створіння. Натомість, до малознайомих людей чи собак ставиться з максимальною обережністю. Звикає нешвидко. А от до того, хто встиг стати рідним і близьким, до того, кого добре знає – ніколи не ховає найщиріших емоцій та радості.

Друзі жартують (хоча то і не жарти насправді), що у цієї собаки очі ангела. Саме так, вона дивиться на тебе таким глибоким-глибоким поглядом. Проте, в наступну секунду, вона вже здатна горлянку ворогу перегризти.

Ми так з нею і живемо. Вона за мене, а я за неї. Хоча частіше вона ховається за мною 🙂 Днями я навіть зчепилась із якимось дідусем, немов той Цербер. Ми з Топкою вертались після ранкової прогулянки і традиційно йшли до найближчого магазину (на  дверях якого навіть колись було спеціальне оголошення – «до нас із собаками можна!»). Так от, у той момент до магазину заходив дідуган з палицею і, побачивши мене з чотирилапим другом, зчинив ґвалт.

– Куди ти йдеш з тою собакою??? – почав кричати старий

– Сюди з собакою можна – я спокійно намагалась роз’яснити ситуацію

– То шо тобі псарня чи шо???!!! Лишай собаку на вулиці!

– Повторюю, сюди можна з собакою, тут навіть оголошення є.

– Яке оголошення! Не можна сюди з собакою, робиш тут псарню!!!

До магазину ми зайшли таки втрьох, проте вийшло це дуже голосно. Продавчиня, зробивши великі очі, мовчки спостерігала за ранковою картиною. Далі мені вже просто набридла ця ситуація і я різко зашипіла до діда: «Закрий рот!». Продавчиня також не витримала, намагаючись заспокоїти ситуацію, мовляв, «та то ж не є страшний пес, сюди можна з собаками». Проте старий далі діставався до мене:

– Що??? Що ти мені говориш? Іди геть із собакою!

– Рот закрий.

– От нема на тебе управи!

– А на Вас поліції!

– Та ти сама наче той мєнт!

Зрештою, мені то дійсно набридло, тому я зробила глибокий видих, повернулась до продавчині, широко усміхнулась і сказала весело та театрально «Добрий ранок!». Не повірите, дідуган засміявся. Та історія ж не про сварки і не про те, що хтось собак любить, а хтось – ні. Історія про дружбу, любов та спорідненість душ.

Повертаючись до Топки, неможливо було не помітити ще одну річ – спілкування із протилежною собачою статтю. До неї часто підбігають на вулиці високопородисті племенні кобельки. Топка відразу піджимає хвіст, шерсть трошки дибиться. Кожен, кожен з них супроводжується показовим оскалом та гарчанням. Ніхто не може підійти ближче 10 см. Ані молодий бігль, ані красунчик-хаскі, ані веселий вест-хайленд. Їхні господарі лише й вигукують дещо зверхньо «Он яка, з характером!».

А може не в характері суть? Є у нас на районі безпритульний собака з кліпсою. Високий, кудлатий і бородатий. Рази в три більший за Топку, проте вільний від обов’язків і без прив’язок до господарів. Тільки-но вона бачить його, як цілий Всесвіт здригається. Вона тягнеться до кудлатого, хвостик активно заходиться в різні сторони. Вже в наступний момент вони вітаються і вона щось ніжно шепоче йому на вушко.

Я бачу по її натхненним очиськам, що якби не я, і якби не цей повідок, вона б вже бігла з тим бородатим на край світу. Проте обставини, розумієте… Ми йдемо повільно додому, кудлатий ще з кілька метрів супроводжує нас, після чого вертається до прогулянки у свої безмежні володіння. А я думаю про Топку. Чому цій собачці геть нецікаві порядні, інтелігентні, домашні кобельки? Натомість, отой вільний волоцюга зриває їй дах? Може все просто насправді. Вона сама із тих дворових порід. В її крові – свобода і любов до просторів. Вона забувала, як це – бігти світ за очі, зустрічати захід і світанок, радіти, бути по-чесному щасливою, по-справжньому жити… Вона довго забувала, а в якийсь момент він їй просто про все це нагадав…