У мене із дитинства склалась двояка ситуація. Мама завжди казала, що чоловік у сім’ї має бути годувальником, що «мужчіна должен». Також мені закладали розуміння того, що я буду спадкоємицею татового бізнесу і буду при грошах. З іншого боку, я жила з бабульою, яка мене не сильно балувала. Якщо мені давали кишенькові гроші, то це завжди відбувалось з докорами, мовляв, я тягну фінанси наче пилосос.
думки
Про емоційні перепади, психолога, бажання померти… Але насправді про медитацію у моєму житті.
Цей рік для мене був дуже непростим, мене часто турбували емоційні перепади, причину виникнення яких я не могла зрозуміти. Мені здавалось, що я справляюсь, але траплялись нові складнощі і мене знову кидало у прірву темряви.
Я нарешті звернулась до психотерапевта. Звернулась, правда, коли вкотре здалось, що успішно подолала ще один депресивний стан, тож на сеансах я здебільшого розбирала окремі життєві ситуації, знаходила свої інструменти і загалом мені було просто цікаво. А потім я поїхала за кордон і заняття якось закинула. Мені здавалось, що загалом все у мене добре, я пробувала жити так, як всі, і бути звичайною середньостатичною людиною.
Бути жирною. Шлях до сприйняття власного тіла і власного «я».
Інтро
У мене було не надто щасливе дитинство. Я народилась у сім’ї студіків (можна здогадатись чому), яка проіснувала недовго. Майже все життя жила з бабусею. У школі дістала комбо – була найвищою в класі і була… жирною.
Гріх жалітись, я не пасла задніх, була хорошим другом, була «своїм пацаном», чудово ладнала з хлопцями у класі, тоді як між ними і рештою дівчат постійно відбувались недолугі конфлікти. І все наче нічого, але діти бувають жорстокими. Часом мене обзивали. Тоді я перекручувала це у жарт або робила вигляд, що мені все одно, а вдома, коли вже ніхто не бачив, плакала.
Чому чоловіки не одружуються. Марсіанські хроніки
У мене є багато знайомих хлопців, які вважають шлюб нісенітницею. Вони практично в один голос стверджують, що одруження – річ беззмістовна, мовляв, навіщо, якщо і так можна жити разом.
У мене є багато знайомих дівчат, які вважають шлюб дуже важливим етапом в житті. Вони бачать в офіційному закріпленні союзу певну гарантію і початок своєї сім’ї. А ще вони тихенько страждають, тому що їхні хлопці не хочуть кликати їх під вінець.
У пошуках благословення в Гімалаях
Вночі мені наснились двоє монахів, які пересікали великий міст у напрямку до мене. Один був буддистом, інший –індуїстом. Обидвоє кликали до себе. А я не пішла до жодного і прокинулась.
Тут, коли відчиняєш двері, спершу мружишся від безжалісного сонця. Воно вже по шостій ранку встигає набрати сили і сяяти нею поміж чисельних льодовиків. А далі – бачиш картинку, настільки велику та потужну, що мозок відмовляється сприймати такий масштаб.
Навіяно натхненням від випадкових людей на вулицях рідного Львова
У тім році літо розпочалось суворо за календарем. Червень невблаганно увірвався в домівки, розчинив вікна і виписав ордер на арешт нашій самітності. Він наказав роздягатись, повністю, до самісінького серця. Такі періоди завжди дарують нову надію, здається, що життя починається з нуля, з великої літери. Жінки в цей час затримуються перед дзеркалом на 5 хвилин довше і одягають найкращі сукні. Вони сміються голосно та хрипко у п’янких теплих вечорах, охоплюючи твоє єство океаном аромату парфумів. І ти смієшся, смієшся разом з ними у світлі жовтих ліхтарів аби не захлинутись, аби не піти на дно. Здається, ти й сам вже геть нетверезий від цього вирію різнобарвних емоцій та яскраво-червоної помади на її устах. Здається, ти просто тонеш разом з нею, провалюєшся в кілометрові ущелини, зникаєш в космосі…
Не існує ніяких правил
Мама вчила мене підбирати нижню білизну по кольору відповідно до верхнього одягу. Тобто темний бюстгальтер під білою майкою вважався нонсенсом.
Цьоця вчила мене тримати руки над столом під час трапези, і так щоб лікті звисали. Інакше вона сварилась. Прабабця змушувала мене перечитувати вголос тексти з домашнього завдання десятки разів, мовляв, інтонація погана. Хоча, коли я читала, вона переважно знаходилась десь на кухні.
7 простих життєвих уроків, яким я навчилась під час подорожі у Непал
До кожного з нас у різні періоди життя приходять різні розуміння певних ситуацій. На певних етапах ми починаємо усвідомлювати різні прості істини, які змінюють наше бачення світу. Не знаю як у Вас, а у мене такі усвідомлення завжди приносили позитивні зміни, викорінювали підлітковий максималізм, заспокоювали розум та дозволяли насолоджуватись тим, що мене оточує. За якихось півтора місяці доля підкинула мені цілу низку елементарних уроків-порад, якими б я хотіла поділитись. Отже…
30 фактів про мене
Якось переглядала блоги дівчат-мандрівниць і натрапила в однієї на аналогічний пост. Зачиталась і відразу почала уявляти, щоб я могла розказати про себе. А сьогодні сіла і написала, тим більше день такий, можна дозволити собі трішечки самозакоханості:)
1. У дитинстві (+- у віці 4 років) на мене кілька разів нападав один і той самий ротвейлер. Крайній раз він розірвав мою ногу і я місяць не могла ходити. Незважаючи на це, я обожнюю собак.
Комплекс “братюні”, або позбуваючись фактору “я сама”
Сьогодні на уроці сальси (про те, як я туди потрапила колись напишу окремий пост)) ми вкотре мінялись парами. До мене підійшов симпатичний милий хлопчик і простягнув руку, щоб узяти мою. Не знаю, що зі мною сталось в цю мить, але я показово і від душі “дала йому 5”. Я більше ніколи не забуду цей погляд 🙂 Довелось згладити ситуацію скромним і грайливим “хі-хі”…