(Продовження звіту про Чемпіонат України з швидкісного спуску. Початок тут )
Отже на четвер-п”ятницю я узяла на роботі day-off і з чистою совістю вимкнула скайп. У середу ввечері приїхали Любця з Вайпером, а в четвер вночі -Саша і Льоша, тож покататись було з ким. Я так хотілась кататись і так тішилась тому, що нарешті за місяць дорвалась до байку, що зробила 8 спусків. Любця псіханула ще більше і спустилась 10 раз.
Повинна відзначити, що в четвер я вперше з’їхала “Супер Маріо” більш-менш пристойно, не перемігши лише третій яр (до цього я 70% траси проходила пішки). Я їхала і думала, що ось на цій сходинці не виживу, але підвіска працювала чітко, з’їдаючи всі нерівності, а я верещала від щастя “дай боже щастя тим хлопцям, що отой амортизатор робили!”. Окреме спасибі Любці за показ траси (так як зі мною їхала дівчина, мені було морально набагато легше боротися з власними страхами :))
Ну і так, окремо треба додати відео, яке в цей день знімав Льоша Приймачек і яке ми переглядали ввечері у друзів. Тут же з’явилися жарти на тему, що у Єгора відео з коментарями не вийшло, тому що він їздить швидше за звук 🙂
П’ятниця – 20.06
У п’ятницю приїхали більшість учасників змагань. Ранок, зустріч і заселення маршалів, роздача бейджів і бігом з Надею до підйомника на збір майстер-класу від Приймачів. Знайомі обличчя і друзі, я дуже раділа, що Ви приїхали і підтримали нас,дякую)
9 дівчат у зборі, дощ, і Льоша дає добро на підйом. Дякую погоді, за 15 хвилин вона змилувалась над нами і дощ пішов в іншу сторону. Розминка, фото на пам’ять і вниз. “Коліна ширше!” – чую позаду голос Льоші. Мда, це моя (і не тільки моя) вічна проблема. Перша зупинка, помилки, теорія, їдемо далі. Чую, що позаду хтось їде, кручу, стараюсь, щоб не пасувати 🙂
У нашій жіночій компанії зараз не лише Льоша, Єгор і Вітюня. З нами ще й молодий чоловік Логін Коля (а також його тато). За Колею їхати страшнувато, він маленький і його так круто підкидає, що я навіть відчуваю себе якось незграбно)
Спускаємо Горіллаз. Хлопці задоволено усміхаються, дівчата гудять, все так атмосферненько 🙂 Приймачеки починають розповідати про правильне налаштування велосипеда і поправляють нам ручки. Ми жартуємо на тему, що тепер велосипед не можна мити, адже він набрався позитивної карми 🙂
Новий підйом і на черзі “Супер Маріо”. Мені вже страшно, але з такими вчителями спуск проходить практично безболісно) Ми обговорюємо траєкторії, намагаємось в них потрапляти, а хлопці непогано так нас підтримують. Один Романюк кричить з підйомника, щоб ми краще йшли варити борщ)
От ми і наблизились до підступного третього яру. 2 мої спроби не увінчалися успіхом. Приймачі відправляють на 3 спробу, обіцяючи встати по сторонах і ловити мене в разі чого) У цей час стартує Надя і я крізь гілки бачу, як вона вилітає через кермо.
Біжу вниз. Надя опам’ятовується, каже, що не може глибоко вдихнути. Чомусь відразу згадую історію Льоші Смірнова, який говорив, що в таких випадках треба видихати. Надя каже, що не допомагає. Її відводять нижче, мене відправляють на старт перед третіми яром. Настрій ні до біса, але я його (яр) проїжджаю. Хлопці тішаться моїй маленькій перемозі, але мені трохи шкода, що це сталось саме в таких умовах.
Їду нижче до Наді. Забираємо у неї спорягу і йдемо вниз. Льоша Приймачек намагається мене відвести на майстер-клас, але мені здається, що зараз я частково розумію Надін стан, а мені в такому разі було дуже сумно і залишатись без друзів означало розклеїтись і разревітись в три потоки. Коротше йдемо потихеньку до опори, чомусь починаємо рвати і їсти чорницю))) В такий момент це особливо актуально)) Віддаємо Надю маршалу Андрію, мене практично за руку повертають на майстер-клас.
Корінці, колода. Вітюня нагадує про стійку, їду. Втома відчувається у всіх, та й дух після “аварії” впав. Нарешті Єгор і Льоша дозволяють з’їжджати до кінця без зупинок. Везу за собою Олю, чекаю її трохи на виїзді з лісу. Оля виїжджає із захопленням і викриками “уууууухх!!!”. І ця дівчинка вперше в Пилипці … Ріспект!
Внизу бачу Надю біля швидкої, їй колють знеболювальне і кажуть їхати на рентген. Кидаю байк і сідаю з нею в машину до Дуні і Тараса. Усю дорогу до Воловця всередині мене йде сутичка кішок. Я відчуваю себе дуже винною, тому що Надя не горіла бажанням їхати на чемп, а я 3 тижні їй з”їдала мізки.
Лікарня у Воловці виглядає чимось нереальним: пустельні коридори, залишки совка, трохи дивна архітектура – фотографам тут би сподобалось.
Рентген показує, що все добре. Зітхаємо з полегшенням і йдемо до лікаря. Далі його діалог з Надею
– Що сталось?
– Та впала на ребра сильно
– А як впала?
– Не пам “ятаю
– І на голову впала?
-Так
– Втратила свідомість?
– Ні, я в шоломі була
– Ааааа, то ті роверисти???
-Так
– Ааааа, ну то то все добре, пріїжджайте ще!
Назад в Пилипець. Нарешті я глянула на годинник і прифігіла. Наш майстер-клас зайняв цілий день і час пролетів дуже непомітно. Висадились біля нашого будинку, пішли заселяти Надю. Чергова фігня – господарі, з якими я домовлялась стосовно житла, про нас забули і заселили в заброньовані кімнати когось іншого. Добре, що в Пилипці з житлом особливих проблем нема, але все одно неприємно, особливо коли тобі в таких ситуаціях ще й підхамлять. Коротше, день ще той…
Субота – 21.06
У суботу я потрапила на підйомник по 11. Раптово намалювався фейл з музикою на змагання, і мені довелось оперативно шукати вай фай і качати все заново. До першої години дня необхідно було зробити два обов’язкових тренувальних спуски. Вгорі до мене підбігли два хлопчини і попросили сфотографуватись з моїм байком в обмін на транспортування його до старту. Я була тільки за, а хлопці мало не билися за те, хто буде везти мій Глорі 🙂
Перший спуск йшов дуже бадьоренько, я відмінно відчувала байк і намагалась застосовувати те, що дізналась на майстер-класі. З останнім яром знову був затик. Другий спуск дався набагато важче, я відчула втому, зате проїхала яр. Підходив час старту і варто було оперативно підніматись на гору.
О пів на другу запустили Колю Логіна, який проїхав гонку по Горіллаз за 12 хвилин. Потім був Мішаня поза категорією і нарешті дівчата. Здається, я стартувала третьою.
3-2-1. Їду і розумію, що втомилась. Мене кидає то вперед, то назад. Першу половину траси намагаюсь накручувати і через відсутність форми досить скоро просто здихаю. У третьому яру втикаюсь у дерево, з нехорошими словами кидаю велосипед вниз і стрибаю слідом. Тут мене обганяє Катя. Маршал Андрій, який спостерігав за всім цим, сказав, що глорі йому було дуже шкода 🙂
Мабуть, це зіграло свою роль, тому що в останніх лісах мені звело ноги і я просто докочувалась до фінішу. Зате на трасі постійно звучали підбадьорювання. Чомусь запам’яталось щире “молодець!” байк-камери, коли я виживала в пісках на новому степдауні. Приємно.
Фінішую і чую свій результат “7:45”, сильно засмучуюсь. Річ у тім, що минулого року я перемогла у Чемпіонаті України, але офіційно нічого не отримала, тому що не зробила ліцензію. Цього року я підійшла до цього питання заздалегідь і ще взимку стала володарем “синього папірця”. Мені хотілося показати хороший результат і стати офіційним Чемпіоном…
Підходить Саша і каже, що навіть за наявності ліцензії мені скоріш за все не дадуть титул, якщо я не заїду в призові місця. Я засмучуюсь ще більше, тому що знаю свої можливості, і якщо сьогодні я заїхала остання, то завтра, максимум, поліпшу час на секунд 20. Коротше, дохну весь вечір і врешті-решт заспокоююсь, адже це не останній Чемпіонат, і моя впертість ще дасть про себе знати, вже так вона мені пообіцяла.
Про інших учасників багато говорити не буду, мабуть, ми всі бачили результати. Скажу лише, що в дівчатах найкращий час розподілився між Катею, Танею і Машею, а в еліті зіткнулись Нечипоренко та Приймачеки. Намальовувалась інтрига..
Неділя – 22.06
У неділю роблю один спуск для ознайомлення з трасою і йду відпочивати. Чесно кажучи, сьогодні цей спуск не набагато кращий. Байк не відчувається, настрій гівно, я навіть починаю думати про те, щоб не їхати. Але це ж не в моєму стилі …
Починаються травми. Кузьменко вибиває плече, а Женя Паламар ламає ключицю … в тому ж місці, де колись її вже ламав. Неприємно.
Неважко здогадатись, що сьогодні я стартую першою. Любця на старт не виходить, нас стає ще менше. Вчора серед майстрів ходив жарт від Star Pers на тему “хто в десятці – той лох”. Спробувала його запозичити, але, чомусь, нікому смішно не було)
Зрештою, їду, на першій частині вже не викручую до втрати пульсу, намагаюсь заощаджувати сили. Заїжджаю в свій улюблений яр, кажу голосно “Спокійно! Спокійно!”, Проїжджаю і несусь вниз з вереском “аааа ураааа!!”. З ногами все ок, минаю ліс і з фановим настроєм перетинаю фінішну смугу. Мені здавалось, що я їхала набагато швидше, але коли за секунд 20 фінішує наступна учасниця, я розумію, що це не так. Озвучують мій час, 7:25, як у воду дивилась. А так хотілось хоча б 6:40 …: (
Відходжу до кафе, звідки бачу фінішний політ Каті. Про себе думаю “фігасє!”. Вже трохи пізніше дізнаюсь, що Катя в 3 яру зламала ключицю і навіть у такому стані зуміла поліпшити час і приїхати першою. Як??? Коли я задала це питання їй особисто, вона сказала, що у неї дуже боліла рука, тому вона просто відпустила гальма. Крейзі … (хоча як організатор я подумала про те, що, слава богу, не сталось нічого гіршого).
Доки я гуляла з 3-річним Надін малим, який відбирав у мене гоупро і пробував знімати проводки, добігав до кінця Чемпіонат. Проїхав Льоша, трохи нижче приліг Єгор і пронісся робот Віталік. Після кваліфікації в еліті по місцях нічого не змінилося.
У юніорів місця розподілились наступним чином:
3 місце – Саша Сталоверов
2 місце – Сойма Павло
1 місце – Гутій Владислав
У любителях першим приїхав Вітюня. Хлопець, який на кваліфікації порвав усіх, дуже страшно розклався прямо перед фінішем. Кажуть, що йому кололи адреналін …
У майстрах результати вийшли такими:
3 місце – Рожанковський Володимир
2 місце – Чмель Олег
1 місце – Шумілін Михайло
У дівчатах Маша обігнала Таню, молодець.
Розпочалось нагородження. Саша підійшов і сказав, що головний суддя Ольга Пернацька дзвонила у ФВУ і офіційний титул мені таки присуджують. Блін …. Ну не з таким результатом я хотіла його отримати і не за таких умов: (
Коли мені вручають джерсі, ловлю на собі кілька недобрих поглядів. Саша пояснює ситуацію в мікрофон, але все одно приємного мало. Я вже думаю про те, що краще б у мене не було цієї ліцензії) Вдома з мене ржуть і кажуть, що це чисто єврейський варіант)) Таке.
Люди роз’їжджаються, повертаються маршали, миються велосипеди і ми відчалюємо додому на Льошиному форді. (бідний Льоша два дні подавав старт і зовсім втратив голос. А ще він дуже хотів екшн-фото від Гіппа (бо у всіх є, а у нього немає), але впав на другому повороті і поламав козирок. Ось такий епік-фейл ))
Навіть не віриться, що все позаду і що стільки емоцій вмістилось в якихось 3-4 дні. Хочу окремо подякувати всім, хто нам допомагав і всім, хто приїхав. Без Вас у нас би нічого не вийшло. А ще спасибі за теплі відгуки – це найбільший стимул продовжувати організовувати чергові івенти.
Дякую спонсорам: Спешу, Радлеру, Прототайп Теку, Пилипцю, Ред булу, Приймачекам, Юрібайку (за призи і за секундомір для Колі!). Дякую організаторам: Дімі, Саші, Олі, Льоші, Міші. Дякую Тарасу, байккамері і Сірожі за фотороботу, а Славіку-за зйомки відео. Спасибі Ромі, Саші, Вові за ремонт траси. Спасибі Марку, Юрі і Тарасу за намет ремонту та доставку райдерів на ремонт до лікарні 🙂 Дякую всім маршалам, які стояли в дощ і вітер на трасі. Ваші сповіщення нам дуже допомагали! Дякую Наді і Олі за подвиг з чорною трасою, я знаю, що це було нелегко. Спасибі всім друзям, які просто приїхали, Ви нас дуже підтримали. Коротше, всім кого згадала і кого раптом не згадала, всім Вам величезне вселенське спасибі 🙂 Ми будемо старатись для Вас з організацією нових івентів і дуже сподіваємось, що з кожним разом вони будуть тільки кращі.
The end
P.S. і без цього ніяк)
