IMG_2181s

Підсумки за 2014 рік: багато трикрапок і все із чистого листа

2014 рік видався довгим і непростим. Багато змін, багато зламаних шаблонів, багато усього: приємного і не дуже. Ці 365 днів стали ще одним періодом дорослішання, дуже складним періодом. Зміни відбувались настільки швидко, а ти настільки не хотів відпускати звикле… Одним словом, було непросто…

Зима

Зима минула у тоді ще українському Криму. Я ходила на роботу в офіс і чекала тепла. Збирала гроші на новий велосипед, лікувала колінки. І хоч усе було + – стабільно, я почувала себе не зовсім в своїй тарілці, мене не покидало враження, що я живу не своїм життям.

Одного разу я була в гостях і слухала міркування однієї проросійської підстаркуватої жіночки. Вона тоді дивилась на всіх звисока і висловлювала свою “єдиновірну” думку. “От я доживу до моменту, коли Крим повернеться у Росію і нам стане добре! Згадаєте мої слова”. Про себе я тоді дуже сильно посміялась, але хто б міг подумати, що вона матиме рацію…

DSC_0242

Весна

Весною розпочалась абсолютно нездорова фігня, яка додала ще більшого дискомфорту. Бидлуваті комендатни, совдепівські плакати, дитячий захват людей – мені хотілось від цього плакати і блювати. В мою країну приїжджали якісь клоуни на мотоциклах, нарікаючи її своєю землею, а люди їх вітали. Я відчула себе якимось свідком Єгови чи що, розповідаючи навіть незнайомим людям, що я зі Львова і в моєму місті немовлят ніхто не ріже. Але мій голос губився у натовпі зазомбованих людей. Я була в шоці наскільки телевізор і ЗМІ змінюють мізки людей. Я досі відчуваю злість, коли пишу про це, хоча мені давно пора навчитись відпускати події…

В березні я повернулась додому і відчула якийсь рідний затишок та спокій. Дуже кумедно було зустрічати на вулиці далеких знайомих, які будучи кількарічними переселенци зі Сходу, казали мені, людині, яка все життя прожила на Заході, щось на кшталт, “О, Кримчани”. Я підзбирала ще трішки грошей і купила ще 1 велосипед, про який давно мріяла. Весна та літо минули в Карпатах. Практично кожні вихідні у поїздках. І це було кльово.

DSC_0655

Літо

Влітку ми провели Чемпіонат України з ДХ в Пилипці, і це була дуже потужно-емоційна подія для мене. В серпні я взяла відпустку і поїхала в школу до Приймачів. Один з найкращих тижнів за рік: хороші дружні люди, легка весела атмосфера, я відчула себе дитиною у таборі. Розпорядок, тренування, сон. Нічого більше не потрібно.

10463030_350861965069894_1840406172230178158_n 10516830_349720415184049_3832904071613343268_n 10441473_349720628517361_5798960602182094045_n

 

Потім був ще 1 тиждень в Криму і розуміння, що в найближчі роки я туди повертатись не хочу. Шкода лишень моря і природи… Шкода мого моря…

Осінь

Восени сталась подія року. Моя подруга Оля народила. Блін, це відбулось так несподівано. Я цілий рік збиралась до неї в гості, а тут дзвінок і вона вже з маленькою Ульою, а я так і не встигла побачити подругу вживу з животом. За 3 тижні я вже тримала малечу на руках і приймала обряд хрестин. Я стала хресною мамою.

10661005_1489695851289490_45043886_n

1517278_1559886427574229_332139551_n

Сидячи на кухні, чоловік подруги спитав:”То що Артюхова, ти тепер мені кума?”
-ага
-жопа!
🙂

А ще я плюнула на все і придбала квиток в Париж, про що анітрохи не шкодую. І, здається, ця поїздка лише додала масла у вогонь жаги до подорожей …

 

Зміни…

Осінь стала порою великих змін. Я багато думала про те, чим би мені хотілось насправді займатись. І чесно кажучи, досі думаю. Зрештою, я звільнилась з роботи (всі були в шоці, ага) і взяла великий тайм-аут.

Зараз я в Італії, намагаюсь вчитись знову отримувати насолоду від життя і виходити з депресії, в яку я сама себе завела. Я багато думаю. Думаю про те, що цього року дуже багато працювала, і, не зважаючи на поїздки в Карпати, не особливо відпочивала. Думаю про те, що хочу змінити життя, але не знаю з чого починати. Думаю про те, що чергові стосунки, які видавались мені ідеальними, зайшли в тупик і, здається, померли. Думаю, що, не зважаючи на велику кількість людей навколо, інколи почуваюсь дуже самотньо.

Мені смішно, тому що на початку грудня я прилетіла в країну, де є повно різних можливостей, але натомість, щоб тішитись та користуватись ними, я зняла крила і на кілька днів просто втопилась в дивані і сльозах. Я нарікала, що я найбільш самотня людина у світі, нарікала, що мені практично 26, і в своєму житті я нічого не досягла: у мене ані квартири, ані машини, ані сім”ї, нічого. У мене немає людини, на яку можна покластись і в якій можна бути впевненою.  Одним словом, кілька днів я займалась таким рідним самоїдством 🙂

Мені смішно, тому що за якийсь тиждень до мене нарешті дійшов зміст усіх тих загадкових фраз із фільмів та книжок. Я витерла соплі і подивилась абсолютно інакше на все. В 1 момент я зрозуміла, що не зможу бути щаслива і вільна, доки досконало не вивчу себе, доки не полюблю себе усім серцем, доки не почну жити так, як сама цього хочу. Я сумувала, якщо не знаходила у іншій людині бажаної опори, але я ніколи не думала, що єдина і найголовніша опора в моєму житті – я сама. Як можу я хотіти стабільності і вірності до скону, якщо життя -штука непередбачувана, штука, яка змінюється щохвилини?

Коли я це збагнула, я відчула себе новонародженою дитиною, яка нічого не вміє. Або ж людиною, яка довгі роки лежала у комі і яка несподівано прокинулась і тепер їй потрібно знову вчитись їсти та ходити.

У мене стався маленький день народження і для початку я вирішила зробити собі подарунки: купила скетчбук для малювання, про який мріяла багато років, купила новий штатив, книжку про художників на італійській, новий блокнот, форму та кросівки для бігу. І я відчула себе найбагатшою людиною на цілісінькій планеті.

IMG_2165s

IMG_2181s IMG_2178

Я почала розширювати свій кругозір: сходила заради цікавості на лекцію до будистів, сходила на урок латиноамериканських танців, і це лише початок. Особливий плюс я бачу у тому, що погано розумію мову і розкриваю інші точки сприйняття: рухи, жести, інтонація. Я намагаюсь просто розслабитись і рухатись так, як відчуваю, так як хоче цього моє тіло…

… Це все я вилила із себе два тижні тому і тепер я вже сумую за домом і за рідними горами. А ще я зібрала себе по клаптикам і знову почала писати. І мені це дуже подобається, я навіть подумую чи може б то повернутись до своїх витоків і знову спробувати себе в журналістиці? Хм… 🙂

 

Далі…

У попередніх підсумках, я писала, що хочу стати кращою для оточуючих і для себе. Не знаю, що сталось, але спілкування з окремими близькими дійсно налагодилось. У мене попереду ще дуже дуже багато роботи над собою і це безмежно складно. Складно навчитись реагувати на окремі прохання і зауваження спокійно, а не жахатись від них, сприймаючи їх як образи і негатив. Складно навчитись не нервуватись через слова оточуючих. Складно навчитись витримці. Інколи я нервово думаю, а може і не варто вчитись – це ж я, така як є, і навіщо мені ставати кимось іншим? А може насправді усе питання просто у внутріщній рівновазі. Мені здавалось, що я знайшла її, але виявилось, що не дуже.

Підсумовуючи мій потік свідомості, я можу сказати, що у 2014 році знищився мій маленький світ, у якому я жила і думала, що все прекрасно. Якийсь час я оплакувала його, але згодом зрозуміла, що, якщо розчистити руїни і посортувати цілі камінці – то можна закласти міцний фундамент для чогось нового.

Таким чином у 2015 році у мене буде багато роботи: я відбудовуватиму себе заново. У новому році я хочу знайти себе і свою справу, а також полюбити себе до найменших клітин. У мене, чесно кажучи, навіть промайнула думка , що діти – це не так вже й страшно, однак з цілеспрямованим та незалежним партнером і навряд чи у 26…

Я хочу багато подорожувати, вивчати світ і отримувати від цього насолоду. Я хочу, врешті-решт, відвідати Непал і обійти Анапурну. Мені набридло відкладати цю мрію на невизначений термін. Тепер я готова їхати туди навіть сама. Я хочу в Камбоджу, я хочу в Ізраіль. Я хочу знову в Грузію. Я хочу в Норвегію влітку. Знаєте скільки я всього хочу? 🙂

IMG_2168s

Якщо Ви традиційно дочитали цей потік свідомості до кінця, то хочу Вам подякувати 🙂 Цей пост я публікую для того, щоб показати, що в справжньому житті у людей не все так ідеально, як ми бачимо у соцмережах. Бувають хороші періоди, а бувають складні і дуже сумні. Просто, коли стає хижо, пам”ятайте про Ваші мрії, продовжуйте мріяти, записуйте їх на листочку, робіть вирізки із журналів, живіть ними. Адже все колись минає і все змінюється і ніщо не може тривати вічно. Любіть себе і робіть собі приємні подарунки, нехай навіть маленькі і скромні. Я от вчора отримала омріяний новий туристичний рюкзак на 50 л і вважаю, що він стане символом мого 15 року. З Новим роком та Різдвом!

IMG_2130s

P.S. А ще я усім серцем полюбила Девіда Боуі і Пінк Флойд, як гадаєте, це вік? 🙂