IMG_6288

I’m stepping through the door… Nepal.Intro

Коли всередині Вас зароджується щира і велика мрія – життя починає надавати Вам різні можливості для її втілення. Найчастіше ми ними нехтуємо… Інколи ми опам’ятовуємось і знову просимо космос про щось, але тоді у нас виникають різні складнощі на шляху. Здається, життя таким чином наче перевіряє нас, а чи справді ти цього хочеш і наскільки? Я нехтувала великою мрією двічі…

Пам’ятаю як років з 8 тому вперше почула про подорож до Непалу від Юлі Фісташки. Тоді я, ще будучи студенткою, подумала, що це щось нереальне для мене. Як можна залишити роботу на місяць, як можна зібрати тисячу доларів, як можна поїхати так далеко? Але ці гори з фотографій, ці краєвиди, вони закарбувались на все життя у мою підсвідомість…

Минали роки і я вже чітко знала, що хочу потрапити на трек навколо Аннапурни. Часом я відкладала гроші, часом збирала інформацію, часом прикидала дати… Але чітких кроків від мене ніколи не було. Я дуже хотіла потрапити туди з близькою людиною, але люди, які з’являлись в моєму житті були байдужі до цього. Я двічі мала прекрасну можливість придбати квиток, двічі мала достатню кількість грошей для комфортного перебування на Сході і двічі я це проігнорувала. Востаннє я просто злякалась і купила квиток в Париж. Париж мене не розчарував, але десь залишився осад і образа на себе.

А потім був початок року і я написала тут, що мені набридло чекати. А потім пазли, які стають на свої місця. Авіакомпанія дає хорошу знижку, якої ще ніхто не пам’ятає, остання зарплата на картці, яка в копійку рівняється вартості квитка, тремтіння і натискання на кнопку “Buy”, а на наступний день – курс вище неба, тож шанс виявися дійсно останнім. Найсмішніше, що ніхто мене за язик не тягнув, коли я писала “готова їхати навіть сама”. Тепер мені здається, що життя посміювалось наді мною, мовляв, ну відповідай за свої слова, адже я так і не знайшла компанію, яка б поділяла мій план та ідеї.

Далі варто було шукати гроші, адже мої збереження рівнялись 150 доларам. Я занурилась у своє серце і дуже щиро попросила Всесвіт мені допомогти. Несподівано приїхав колишній хлопець і повернув мені 300 доларів (і я саме в цей момент подумала “Всесвіте, ну чому саме так??))”). А потім щось усередині підказало почистити власний простір, тож таким чином на смітнику опинились 70% речей, які мені дійсно ніколи не були потрібні. Виявилось, що й айпадом я не користувалась більше року, тому він пішов у інші руки, принісши мені ще 150 доларів. Туди ж пішов і другий лавинний датчик. В результаті різних операцій, у мене на руках опинились рівно 700 доларів для проживання в Непалі впродовж 1,5 місяця. Багато хто казав, що це дуже мало (зазвичай люди беруть в Азію більше 1,5 тисячі доларів для 3 тижнів), але Всесвіт вирішив надати мені саме таку суму і ні копійкою більше (якщо у мене з’являлись додаткові гроші, то буквально відразу з’являлись додаткові витрати, тож я просто розслабилась і довірилась своєму життю).

Списки, рюкзак, речі, і стільки усього ще потрібно зробити… Я відкладала цей момент до останнього, просто не хотіла передчасно думати про те, що я роблю. Тому що мені було дуже дуже страшно 🙂 Подумати тільки, я лечу в Азію, сама, вперше… Ще й за кілька днів до початку подорожі почали з’являтись добрі люди, які вважали своїм обов’язком розказати наскільки там небезпечно і погано. В результаті я мало не запізнилась на потяг і навіть перед входом до літака продовжувала вести внутрішній діалог.

– У тебе ще є час, ти можеш розвернутись та втекти!
– Я розумію, що тобі дуже страшно. Я розумію, що ми робимо крок у невідоме, але ти ж знаєш, що я цього не зроблю. Я не поверну назад!

І відтоді моє життя просто колосально перевернулось з ніг на голову. Починаючи від велетенського кроку із зони власного комфорту, воно потихеньку трансформувалось у щось абсолютно нове й невідоме мені. Дивовижно, які грані, які нові сторони ти відкриваєш у собі, коли опиняєшся сам-на-сам із власним життям, коли повністю береш на себе відповідальність за кожен крок, за кожен подих. Дивовижно, яких людей ти зустрічаєш буквально через кожен метр, дивовижно скільки у світі існує добрих та відкритих осіб, які готові тобі абсолютно безкорисливо допомагати. Дивовижно, що зв’язки, які перетинаються з твоїм шляхом лише кілька хвилин при геть незвичайних обставинах – стають найсильнішими і ти отримуєш найвірніших друзів. Дивовижно, скільки нового “вперше” ти бачиш і відчуваєш.

Чесно кажучи, всередині мене зараз стільки усього, стільки емоцій, стільки хочеться висловити, та слів бракує… Чи могла я подумати, коли купувала квиток переважно заради Гімалаїв, що побачу три лавини, зустріну сотні вільних щасливих людей, розплачусь від почуттів на висоті 5400м, об’їду пів Непала на жестяному автобусі, збиратиму чай на плантаціях, переживу землетрус, кататимусь по розвалинах на мотоциклі з непальцем, якого знатиму лише 1 хвилину… Дивлячись на себе – дівчинку з порядної родини і з хорошою роботою, якось не віриться…

Що ж, намагатимусь у наступних записах розказати про свої пригоди, про гори, про людей, про прекрасний Непал (хоча, знаєте, знову сидіти біля комп’ютера настільки незвично!!!!). Stay tuned 🙂

  • Andriy Maygutyak

    Гарний початок

    • kateArt

      дякую)

  • Iryna Komendant

    Натхненно! Чекаю продовження 🙂