Починаю серію оглядів окремих одиниць спорядження, яке супроводжувало нас під час трекінгу до Базового табору Евереста. І сьогодні я трішки розповім Вам про два комплекти термобілизни Campus, які ми мали змогу протестувати, а саме про жіночий HODIA+VAXA і чоловічий IVRON+KAZAN.
Почну із жіночого. Ще приміряючи комплект у Львові, я зауважила наскільки комфортно відразу сідає на тіло даний термоодяг.
Починаю детально розписувати свою подорож до Базового табору Евереста. 14 днів, приблизно 200 км і близько 1000 фото. Про все це – тут та у наступних частинах моєї розповіді 🙂 Enjoy 🙂
10-годинний переліт лишився позаду і наш літак сів у сонячному Катманду. Швидка процедура отримання віз, багаж, обмін мінімальних валют і ось ми вже на виході з аеропорту, де нас перехоплюють непальські таксисти. Один з них відразу пропонує транспорт за 3 долари з людини і ми погоджуємось.
Після треку в районі Аннапурни я вже публікувала тут список рекомендованих речей, які необхідно мати з собою в подібних мандрівках. Цей список і досі є актуальним, тому, якщо Ви збираєтесь у трекінг в Гімалаї, ознайомтесь із цими матеріалами:
Збираючись знову в Непал, я зрозуміла, що мені частково не вистачає спорядження, адже щось зносилось, а щось втратилось. Позаяк наші витрати і так були немалими, а в списку не вистачало ще чимало одиниць, я вирішила спробувати пошукати спонсорів для тестування спорядження. Я написала мотиваційний лист, створила в блозі красивий лендінг, проспамила ряд магазинів та брендів, і з чистою совістю продовжила підготовку до поїздки без жодних надій, адже спонсортсво в Україні така непроста штука 🙂
Мабуть, це питання є другим за популярністю після “Чекай, чекай, то ти була на Евересті?” 🙂 Насправді, для багатьох людей, найвища гора нашої планети виглядає недосяжною через ціни від туристичних агенцій чи просто через різні чутки. Я ж вже вдруге ходжу на трекінг у Гімалаї самостійно, витрачаючи значно менші кошти і кажу, що насправді, усе цілком досяжно і не настільки страшно, як воно здається на перший погляд.
У гори я ходжу далеко не перший рік, а от власного намету у мене досі не було. “Та ти що, намет – це ж так круто, це практично своя квартира!” – казав якось мій друг Сірьожа. І в дечому він має рацію. Що ж, цього року я твердо вирішила стати господинею власної “житлової площі”, тож переді мною постало питання вибору надійного та якісного продукту.
Я все літо хотіла походити Горганами, але то погода не та, то інші обставини. Нарешті ми з Ж. зловили непоганий прогноз і зібрались розслаблено прогулятись на Ігровець з ночівлею на полонині Середній. Я ще ніколи не була саме в цій частині Горган, та й друзі розхвалили маршрут, тож осіннім суботнім ранком ми виїхали в напрямку Старої Гути.
Якось я сиділа за роботою з текстами, коли мені несподівано написав друг Сірьожа.
– Поїхали на море!
– А чому ні?
Саме так розпочинаються більшість моїх подорожей і поїздка на острів Джарилгач не стала виключенням.
Не зважаючи на зручне розташування та бюджетність, про Джарилгач, чомусь, знають мало. Я й сама оминала його, коли на очі потрапляли пафосні заголовки на кшталт “Українські Мальдіви”. А дарма.
Я давно додала до вішлісту самонадувний килимок, однак постійно відкладала покупку цього аксесуару. Поруч завжди був старий добрий каремат, тож як такої нагальної необхідності змінювати його на щось цікавіше у мене не було. Та ось, одного чудового дня, зі мною сконтактувались представники українського виробника туристичної продукції “Кемпінг” і запропонували протестувати їх продукцію з подальшими відгуками. Чи могла я відмовитись від такої можливості? Однозначно ні. Так у мене і з’явився новенький Кемпінг XC-2.
Наближалось день народження Ж., а Ж. ніколи не був на Говерлі, тому ідея відвідати цю вершину йому сподобалась. З іншого боку – я досі нормально не потестувала своє нове спорядження, яке надали мені для блогу кілька компаній-виробників. Тож Ж. запропонував заночувати десь на хребті, щоб вбити одним пострілом кількох зайців. А щоб шлях до найвищої точки України не видався коротким та нудним, я вирішила трішки збільшити маршрут.
Я вже відносно давно не була в горах і вже встигла за ними сильно-сильно заскучити. Хотілось подалі від людей, з наметом, високо, в ліс і, звісно, з рідними собакенами. Спершу ми з Ж. запланували похід в Горгани на 3 дні. Нас навіть не лякав щоденний пообідній дощ. Ми думали, окей, прокидатимемось раніше, проходитимемо частину маршруту і по обіді вже відпочиватимемо під звуки зливи в наметі. Ми навіть купили дощовики. Однак, погода все одно внесла свої корективи…