Париж за 4 дні: побачити все. День 3. Частина 1 – цвинтар Пер-Лашез та центр Жоржа Помпіду

Продовження моїх розповідей про подорож до Парижа. Попередні частини можна переглянути за посиланнями:

Ранок 3 дня, ми досі в Парижі. За планом – цвинтар Пер-Лашез. Оля купує красиві іриси і усю дорогу розповідає, як покладе їх на могилу своєму кумирові Морісону 🙂 Дістаємось через метро. Від нашого будинку – це лише одна зупинка. Вже потім розуміємо, що могли дійти пішки за хвилин 10, але менше з тим.

Вхід на цвинтар безкоштовний. Безкоштовні тут і туалети, які мають навіть дуже пристойний вигляд. На території кладовища знаходяться стенди зі схемами розташування могил відомих людей. Фотографуємо схему, вирішуємо прогулятись до Шопена, Оскара Уальда, Едіт Піаф, але, в першу чергу, звісно, до Морісона.

Могила Джима – одна з небагатьох, яка знаходиться за огорожею. І недивно. Людей тут достатньо. Найсумніше, що 90% дурнувато усміхаються і роблять селфі на її фоні. Та трапляються і атмофсерні кадри. Наприклад, під час нашого візиту, біля паркану вмостились троє хіппі, які увімкнули музику The Doors і поминали Морісона вже другою фляшкою вина.

Джиму залишають пиво і цигарки. Гадаю, Оля хотіла просто посидіти біля нього і щось відчути, але це не варіант. Довелось просто покласти квіти біля огорожі. Ех

Поряд знаходиться ось така конструкція, на якій відвідувачі також залишають щось на пам’ять.

Рушаємо далі, до класиків. Біля Шопена людей вже поменше

Загалом,тут дуже цікаво розглядати могили: трапляються як дуже маленькі пам’ятники з якимись цікавими дрібничками, так і просто монументальні споруди.

Ось це взагалі якийсь космічний храм

Свого часу, влада Парижа вклала у Пер-Лашез чимало коштів, але це мало хто оцінив. Тоді можновладці пішли на хитрість і перенесли сюди прах відомих людей (Мольєра, Лафонтена, Абеляра). Це подіяло. Парижани відразу почали масово скуповувати місця на кілька років вперед.

Є тут і просто окреме приміщення колумбаріуму з нішами для праху. Поряд знаходиться крематорій. Якщо не помиляюсь, він тут не один.

Недалеко від колумбаріуму знаходиться Оскар Уайльд, дійсно зацілований і також огороджений, як і Джим.

Загалом, архітектура цвинтаря дуже красива і вражаюча. Мені аж подих перехопило від пам’ятників жертвам геноциду.

Пер-Лашез – тихе і спокійне місце, але енергію забирає. За півтори годинки ми почувались змученими і сонними, пора було втікати звідси. Біля виходу нам трапився цвинтарний котик – красивий, ласкавий та вгодований. Гріх було не погладити 🙂

Едіт Піаф, ми, до речі, так і не знайшли. А коли я взнала, що забула ще й про Модільяні… Колись сюди варто неодмінно повернутись…

Після цвинтаря ми попрямували до міста і прогулялись біля центра Жоржа Помпіду. Місце дуже цікаве та колоритне. Навіть не знаю де більше митців: тут чи на Монмартрі.

Розглядаємо фонтан, у якому рухається кожна скульптура.

Погляд падає на бородатого дядечка, який займається йогою посеред вулиці. Він з хвилин 10 стояв на голові, а може й довше. Обійшовши його, можна помітити коробку з грошима. Що ж, два в одному: корисне і приємне 🙂

Тут же кілька художників, малюють на асфальті варіації на тему Чарлі Чапліна.

Цікавий темношкірий дядечко надає перукарські послуги відразу на вулиці. Цікаво, якої він раси.

Безтурботні парижани прямують де-інде.

Мім Пінкмен, починає граційно рухатись, якщо поповнити його грошову скриньку. Дівчатам надсилає повітряні поцілунки 🙂

А ось і сам центр Помпіду, відомий, як мінімум тим, що усі його комунікації знаходяться зовні.

Навпроти входу, просто на асфальті, відпочивають люди.

А молодь продає різний хендмейд.

Вирішуємо на експозицію в центр не заходити, адже часу не так багато (я про це досі жалкую), і рушаємо далі. Натрапляємо на вуличний ярмарок смаколиків.