Один день з життя у Севастополі

“Для меня нет России, Украины и проч. Это политика = манипуляция. У меня есть люди, которые греют душу и сердце. И мне на секунду показалось, что, пока меня тут не было, они начали немного ненавидеть и меня тоже.”
orange-puzzle

Хотіла написати тут великий пост про сьогодення. Хотіла розповісти про різних людей. Наприклад про сусіда, шеф-кухаря із Македонії, який заходився у компліментах, мовляв “о ви зі Львова! Це таке чудове місто!”. Або про бабусю, яка продавала пиріжки у парку і яка сказала мені, незнайомій людині, що вона проти політики і вважає, що люди на Заході кращі. Або про екскурсовода, який за словами тієї ж бабусі, палкий прихильник Росії, і який після нашої бесіди про провокації і пояснення, що на Заході живуть абсолютно нормальні адекватні “бандерівці”, сказав, що в Україні таки хороші люди і що мене потрібно висувати у президенти…

Хотіла написати про страх і паніку, про те як встигла за останні тижні зібрати і розібрати речі, купити і здати квиток додому, а також поістерити на тему “чому я мушу лишати свою затишну оселю біля моря через якихось імбіцилів”. Цей потік інформаційного лайна настільки засмітив мій мозок, що я не помітила, як перестала жити.

Я перестала радіти тому, що мене оточує, перестала мріяти, мені навіть вже не кортіло дочекатись на свій новий велосипед) Я все очікувала на щось страшне, що описують у чергових новинах, хоча відповідь на соте питання “ну як там?” від друзів у скайпі не змінювалась – “все тихо”. Війни немає, військових не видно.  Різниця лише у довбаних російських прапорцях, які начепив на свою машину кожен п”ятий водій.

Мабуть, минулого тижня, я нарешті втомилась від усього цього, тому що мій мозок сказав “досить!”. Досить читати лайно, яке штампує інтернет. Я втомилась дивуватись неадекватності людей, закликам до насильств, і зловтішанню окремих закордонних осіб на тему “нарешті можна буде спокійно з”їздити в Крим”. Я просто в шоці від обмеженості пострадянського населення загалом.

Після такого усвідомлення, я почала повертатись до себе. Знову сплили різні ідеї для хобі-проектів, знову з”явилось бажання щось робити і писати надихаючі пости. Я почала читати менше соцмереж, відписуватись від знайомих, які репостять без розбору усе на світі, і потрохи очищувати свій інформаційний простір. І знаєте, це допомагає.

Дійсно, можна сказати, що я просто хочу відмежуватись від того, що відбувається, але це не так. Я хочу відмежуватись від нефільтрованого потоку непотрібного мені лайна. Ось вам простий кумедний приклад. Нещодавно мій одногрупник (а я вчилась на журналістиці) написав “Хто знає людей із Західної України, які зараз проживають у Криму, відгукніться!”. Я відгукнулась. “А над тобою там глузують, тебе ображають чи принижують?” – спитав одногрупник.

-Та ні, у мене усі знайомі та друзі адекватні, я з таким не стикалась

-Ех, мені таке нецікаво, мені потрібно для сюжету відзняти як нашим там погано живеться…

Ну і для загальної інформації: так, я зараз живу у Севастополі; так, я побачила, що тут також є дуже багато неадекватних людей, які не можуть користуватись мізками; ні, не всі люди такі, я не можу оперувати цифрами, але серед моїх знайомих 98% не підтримують, того, що зараз відбувається; ні, тут немає війни і місто живе своїм життям.

Теоретично, війна існує, але ця війна відбувається у наших головах. Її нам нав”язують блакитні екрани та монітори, які останнім часом сіють лише ненависть одне до одного. Брати участь у цій боротьбі чи ні – особисте рішення кожного з нас. Для себе я вирішила чітко: я мирний громадянин, я здатна думати і я хочу жити з чистим серцем і розумом. Що принесе завтра, чи стане інформаційна війна реальністю – я не знаю, тому що я живу і буду жити сьогоднішнім днем. А сьогодні біля мене є мир, любов, близькі і друзі, а з більшого я можу побажати хіба нових подорожей. Миру вам…

  • Lily

    я чекала на твій пост на цю тему. теж останнім часом намагаюся себе обмежити у тій інформації, її вже забагато і в голові не вкладається.

    • Kate

      це точно…

  • Dyak

    теж чомусь чекав, що ти напишеш, дякую.

    • Kate

      прошу