Ми живемо біля красивих мальовничих гір, які, не зважаючи на глобалізацію та технологічну еволюцію, все ще зберігають деякий автентичний дух і колорит. Тут погано розвинена вело- інфраструктура , але тим не менш, тут повно природних соковитих трейлів. Тут можна за день укататись, спуститися до найближчого села, шалено смачно повечеряти домашньою їжею у привітних місцевих жителів і, вдихаючи свіже гірське повітря, заснути дуже міцним сном під колискову річки. Це одна з небагатьох причин, через яку я так люблю Карпати …
Коли ми із Сашою поїхали на Захід, я просто була зобов’язана показати йому деякі трейли наших гір. Почати вирішили з гори Параски, на якій я до речі на байку теж поки не була.
Вихідні. У суботу розминаємося в Пилипці. До нас приєднався наш знайомий фотограф-велолось Тарас Гіпп і наш новий знайомий – колишній трековик Льоша. Після 4 спусків на новому байку цілком очікувано почало провалюватися заднє гальмо. Спускатись, то безрезультатно вичавлюючи ручку до межі, то блокуючи колесо – було якось стрьомно, тому моє суботнє катання підійшло до завершення.
Вечір і електричка. Хлопці їдуть додому, а ми з Сашою прямуємо в Сколе, щоб на наступний ранок піднятися з байками на гору Параска. Добре, що Тарас підказав, що завтра зі Львова сюди ж збирається приїхати наш знайомий механік Мішаня, так що вже за кілька хвилин я видзвонювала йому зі словами ” Рятуй, бо біда! “.
Житло та харчування ми замовили заздалегідь в приватному секторі ( на добу на людину виходить: житло – 65 грн , вечеря -30 грн, сніданок – 25 ( переводячи в долари – 10 баксів за все)) . Господиня зустріла нас із захопленням: “Ой , ви такі гарні, такі яскраві! До мене якось теж приїжджала група велосипедистів, які катались по горах, але вони не були такими гарними, вони одягались в якесь усе обтягуюче, а ввечері поверталися такі брудні, що було видно тільки очі!”. Посміявшись і дуже смачно повечерявши, ми провалились у міцний сон.
Вранці до нас приїхав наш друг Сірожа і ми вирушили до найближчої заправки, де на нас чекав знайомий механік. Правда, Мішаня приїхав не один. Тут зібралася банда з 11 велосипедистів, до того ж приїхав Тарас Гіпп з жінкою, щоправда сьогодні з фотоапаратом і без байку.
Поки мені оперативно прокачували гальмо, хлопці вирішували куди їхати: хтось хотів на Параску, а хтось на гору Лопату (тут знаходиться ще один досить популярний трейл). Коли всі зрозуміли, що Тарас йде гуляти на Параску, рішення було прийнято швидко, адже багато хто хоче потрапити на красиве екшн- фото 🙂
Якийсь кілометр по асфальту, поворот на грунтовку ну і … пішки на верх, принаймні тому, у кого зовсім “важкі ” велосипеди 🙂 8 км, по камінцях, по кількох торчках, по корінню , по різному покриттю загалом. Та атмосфера була настільки жива і весела, що цей підйом дався дуже легко і якось зовсім швидко.
Були зупинки для фотосесії :
Ось що з цього вийшло:
Були й тести мого новенького Глорі 🙂 Дорогою мій байк то відбирали і бігли на верх, то рвучко проносились вниз. Ну а я що ? Мені навіть краще, не треба штовхати 16 кг під гору 🙂 Загалом, Глорі був схвалений і зацінений. Тепер уже не всі люди хочуть Спеш, тепер люди хочуть і Джаянт 🙂
Ми вийшли на хребет і трохи перепочили .
Основна група почала спуск, а ми з Сашою і Сірожою пішли за Тарасом і його дружиною в сторону вершини. Щоправда, вже за якийсь кілометр ми передумали і повернули назад. Хоч пейзаж і шалено тішив око, рельєф для довгоходного велосипеду був не дуже комфортним – спуск- підйом, спуск- підйом, одним словом , рай – для ендуро 🙂
За кілька хвилин ми докрутили до старту основної групи і погнали вниз. Типове карпатське коріння, живі камінці, листя, ой , туристи 🙂 (але зовсім трохи) … Варто зазначити, що під час минулих візитів хлопці встигли трохи модернізувати стежку. Тепер тут красувалося ще й кілька правильних вильотів, зроблених з підручних матеріалів.
… Найприкріше в цих піших вело- прогулянках – швидкий спуск. Він настільки класний, що тобі в будь-якому випадку здасться мало. Тож не встигла я насолодитися цим маршрутом, як ми опинилися в селі. До електрички залишалась година, тому ми запаслись скромним перекусом і провели залишок часу на березі річки біля лісу.
Знайомий гудок, забитий вагон і поступове віддалення від Карпатської романтики в сторону вічно-живого міста. А так не хочеться…
Для зацікавлених прикріплюю трек маршруту
http://www.gpsies.com/map.do?fileId=faivlwhscsrgeugu
П.С. За наявності бажання – без прокачувань гальм, посиденьок і т.п. можна встигнути спуститися за день як з Параски так і з Лопати, але про це вже наступного разу.
Фото: Тарас Гіпп і мій телефон
