Відтоді, як у мене з”явився ендурік, я все хотіла спробувати проїхатись якимось радіальним маршрутом на гору Лопату. + – я уявляла, що їхати можна через Кам”янку, підійматись на хребет і крутити до Лопати, милуючись чарівними пейзажами. Однак, якось Тарас Гіпп зауважив, що кльово їхати не на Лопату, а з Лопати на гору Ключ, мовляв, ну вже дуже гарні там стежки. Таким чином у планах намалювалась ще й ця гора.
Чергова субота обіцяє дрібний дощ, але кататись хочеться більше, тож вирішуємо знехтувати прогнозом (і правильно, адже натяку на хмари навіть не було). Шукаю схожі треки на GPSies, назви змушують замислитись над наявністю стежок (наприклад “У пошуках Стаса. день 4”). Врешті Саша накидує маршрут і вже зранку ми з ним та Сірожою починаємо свою прогулянку від Сколе.
Варто зазначити, що ми вирішили таки не слухати Тараса і їхати реверсно спершу на Ключ, бо вже дуже хотілось спуститись з Лопати (десь підсвідомо я розуміла, що на 50% ми туди не потрапимо, але про це згодом).
Досить швидко (за 40 хв.) ми докручуємо від Сколе до Кам”янки на своїх підвісиках. На водоспаді майже немає людей, гарне світло, краса.
 |
| Альбом: Ключ |
Снідаємо і думаємо як краще їхати далі. Вирішальне слова каже Сірожа: “По хардкору, так по хардкору, ідемо через Мертве озеро!”.
Чарівний кам”янистий підйом, на якому можна робити бомбезні фото. Як слушно зауважує Саша, краєвид нагадує кадри із “Володаря перснів” – фактурні глиби, вкриті зеленющим мохом, дерева, коріння, аааххх.
Якихось 10 хв і ми вже милуємось безмежною красою озера. Слів немає, лише психоделічні фото 🙂
Вертаємось на стежку і рушаємо далі. За кілька метрів у нас роздоріжжя – стежка направо веде довкола озера і до цікавого дерева, геть пустого всередині.
Нам ліворуч. За якийсь кілометр стежка знову роздвоюється. Тут ми вперше заблукали, адже йти потрібно було ліворуч, а ми рушили прямо штурмувати підйом. Вже дуже скоро стежки не стало,тож йшли всліпу по джпс. Бонусом стали красиві скелі посеред лісу.
Пішли лівіше і вийшли на гарну втоптану дорогу. Особисто мене дуже тішило,що ніде не було завалів і на багатьох відрізках можна було крутити педалі. Де-не-де стежка зникала під заростями ожини і малини. Цих ягід тут дійсно море і,якщо Ви йдете сюди пішки,то можна сміливо прихопити із собою відерце.
За кілька кілометрів, від основного маршруту відгалужується ще одна стежина праворуч і виводить нас до кількох скель. Перед самими скелями ліворуч знаходиться печера, до якої лізти не хочеться. Оглядаємось. Тут красиво і спокійно.
Вертаємось на доріжку, виходимо до чергових скель, зустрічаємо знайомих болдерів 🙂 Вони кажуть,що далі маршрут не розвідували і стежки не бачили. Ідемо далі по джпсу (справжня стежка ж і дійсно закінчилась). Джпс водить нас хащами і виводить на галявину з легкими слідами тракторної дороги. Коротше всліпу ми йдемо десь кілометри три і це трішки набридає.
Врешті ми знову виходимо на дорогу і набираємо висоту. Як влучно зауважив Саша, останнім часом у нас якась особлива тяга до маршрутів,якими ніхто не ходив років зо 5 (нещодавно ми розвідували стежку з Парашки в Корчин, я про це не розповідала :)). Тут же явно давно нікого не було, зате тваринкам добре – обабіч постійно майоріють ознаки кабанів. Часто трапляються повалені дерева( одне ми навіть розпиляли). Стежка то йде лісом,то між заростями малини. Досить скоро доріжка знову відгалужується праворуч і за кілька метрів виводить нас на вершину гори Ключ. Дуже розлогі краєвиди звідси навряд чи можна побачити,однак і без цього тут дуже гарно та атмосферно.
(Вид з гори Ключ)
Час підтискає, ми розуміємо, що на Лопату не встигаємо, тож треба встигнути як мінімум на електричку додому 🙂 Поступово дорога покращується, тож ми злізаємо з велосипедів все рідше.
Дістаємось до могили січових стрільців. Тут вже справжнісінька цивілізація: пам”ятник, капличка, столики.
Далі нарешті можна насолодитись гарним спуском. Спершу їдемо лісовозною дорогою, перетинаємо потічок, долаємо крутий підйом, минаємо незначну калабаню, вважаємо на природній дроп,який веде прямісінько в дерево 🙂 Десь за кілометр лісовозна дорога звертає ліворуч, а праворуч починається стежка із синім маркуванням, нам сюди (ми ж знову загубились,тому вертались на стежку черговими хащами).
І врешті довгоочікуваний бонус,який залишив дуже позитивне враження по всій прогулянці – цікавий трейл донизу. Він вузький,місцями варто обережно переїжджати патички,місцями камінці. Ближче до фінішу йде секція з живим камінням та невеликими кам”янистими з”їжджалками. Ммммм…
фото біля річки 🙂
 |
| Альбом: Ключ |
Ще кілька метрів і ми вже їдемо галявинами поміж корівок і матрасників. Перехід через дуже хиткий міст, галявина вздовж річки, і знову Кам”янка. Легкий перекус і варто поспішати назад в Сколе.
Загалом ми находили-накрутили 35 км. Що цікаво, хоч більшість маршруту ми й котили чи несли велосипеди, ніхто з нас особливо не змучився. Можливо це пов”язано з не дуже великим перепадом висоти, а можливо із тим,що стежка насправді дуже красива і приємна. Сюди хочеться повернутись, але вже із пилами і секаторами, щоб розчистити її для більш цікавих і комфортних поїздок.
Усі фото
Трек поїздки:
