Давно хотіла побувати в Помпеях, і от цей день настав. Минаючи каменоломні біля автостради, ми рухались у напрямку моря та вулкану. Вітчим усю дорогу переказував факти про Римську імперію і, власне, самі Помпеї. Виявляється, вони в школі вивчають історію цього міста чи не 3 роки.
Якщо раптом хто не знає, Помпеї – це древньоримське місто, яке знаходиться недалеко від Неаполя. 24 серпня 79 року, через виверження вулкану Везувій, поселення опинилось під вулканічним попелом. Сьогодні – це відреставрована відкрита експозиція. Вхід платний, близько 15 євро.
Я, чомусь, завжди уявляла, що Помпеї – маленький музей, але яким було моє здивування, коли ми гуляли тут пів дня і не змогли обійти все. А ще, це місто вражає з першого погляду абсолютно усім. В голові не вкладається, що така древня інфраструктура могла бути такою продуманою та досконалою. До речі, за словами вітчима, древньоримська система водопостачання використовується в Італії досі!
Ось приклад однієї з вулиць. Високі бордюри, мощені дороги. А оці брили посередині – пішохідний перехід, щоб люди не ставали в калюжі, коли дощить.
Вражає кількість театрів. Загалом, знаходяться вони поряд. Є більші, є менші.
На перехрестях вулиць дуже часто стоять умивальні, де можна вимити руки та попити води.
У мене склалось враження, що місто формувалось тематичними кварталами: окремо культурні заклади, окремо купальні, окремо магазини тощо. Хоча виключенням можна назвати пекарні, вони траплялись частіше і в різних місцях.
Ось так виглядали печі в Помпеях. Коли вітчим їх бачив, то протяжно стогнав: “Пііііііііцццццааааааа”
В маленькій непомітній вуличці приховані публічні будинки. Я не зробила фото, тому що людей там було, як не дивно, найбільше 🙂 Але фрески там круті 🙂 До речі, звідти є таємні виходи до купалень. Мовляв, зробив справу, і пішов помився 🙂
Я не вивчала досконало історію Помпеї, але нещодавно переглядала фільм. Так от, у кінострічці спершу відбувся землетрус, потім цунамі, а після цього – виверження вулкану. Коли я спитала про цунамі в батьків, вони з мене посміялись, адже море знаходиться десь за 15 км звідси, так що цунамі – фейк. До речі, землетрус теж стався набагато раніше – взимку.
А ще у кінострічці розгортається політичний конфлікт і за сюжетом тут гинуть високопосадовці. Це теж неправда. Вітчим розповів, що Помпеї вважалось курортним містом і сюди в основному відправляли на відпочинок та реабілітацію військовослужбовців. Коли трапилось виверження – в місті був несезон і загинули, загалом, раби.
Завдяки вулканічному попелу, тіла загиблих муміфікувались і добре збереглись. Я прочитала, що їхня смерть наступила миттєво, внаслідок різкого стрибку температури: від 40 до 450 градусів за цельсієм. Я не наважилась сфотографувати залишки тіл, але від них у мене пішли мурашки по шкірі. Вражали вирази на їхніх обличчях: у когось читався невимовний біль, а хтось блаженно усміхався. Це просто нереально!
Але краще повернімось до медитативної краси міста. Правда, гарно?
На території експозиції є великий магазин та фаст-фуд. Як на мене, це дуже зручно, адже ходити тут можна дуже довго і їсти неодмінно захочеться. Хоча деякі родини привозили їжу з собою і сідали прямо на залишках будинків.
А ось це виноградники, і щось мені підказує, що вони діючі
Та, мабуть, найбільше мене вразила наявність традиційного цвинтаря. Мені на мить здалось, що він не відноситься до цієї історії. Але ж ні, повноцінні склепи і гробниці. І це початок нашої ери, уявіть!
Сьогодні основні відвідувачі міста – туристи. Моєму вітчиму, під час прогулянки, дзвонили кілька разів друзі і в них відбувався наступний діалог:
– Ти де?
– В Помпеях
– Ти жартуєш????
– Ні
– Ти хочеш сказати, що ти заплатив купу грошей, щоб подивитись на розкидане по землі каміння????
🙂
Чого не зробиш заради селфі…
Завершили прогулянку ми у амфітеатрі.
Невдала спроба склеїти його зображення 🙂
Опісля пообідали піцою. До речі у Помпеях, як в туристичній точці, вона просто огидна 🙂
Далі поїхали на сам Везувій. Як каже мій вітчим, італійці -дуже ліниві, тому на кожну гору вони проклали асфальтовану дорогу. Це правда, ми без жодних проблем заїхали практично до кратера. Дорогою траплялись ось такі дивні скульптури.
І такі пейзажі
А ще дивувало, що люди розбудувались практично біля верхівки вулкану. Нехай він зараз спить, але один природній катаклізм, і їхні помешкання буде зруйновано…
Сам Везувій став розчаруванням. Усюди цивілізація, сітки, купа бруду, фу. Дорога до кратера закрита, ну що за фігня)
Трохи пофотографувала захід сонця, забрала кілька шматочків закам’янілої лави, і ми рушили додому.
Гадаю, колись Везувію набридне оця людська нахабність, він прокинеться і скине з себе усе, що на ньому понабудовували. Таке)
