Надійшов час для традиційних підсумків за рік, а останні 365 днів були насиченими: часом дивними, часом нереальними, часом шаленими. Стільки усього хочеться сказати… Що кумедно, але плани, які я намітила у кінці 14 року збувались. Я написала, що готова їхати в Непал навіть сама. Поїхала. Сама. Я написала, що хочу пізнавати і полюбити себе. Ще досі пізнаю і люблю більш, ніж будь-коли. Я написала… Та що там, перейду до підсумків.
Зима
Новий рік я зустрічала у мами. 6 січня прилетіла до Львова, переночувала і наступного дня полетіла із друзями у Стамбул. До речі про цю подорож тут досі не було ані слова. Стамбул став двояким. Ми провели у столиці Туреччини лише 4 дні, а побачили сніг, дощ і весну з +15.
Ми бронювали квартиру через airbnb, в якій практично не було води, тому що вона замерзла. Із Босфору віяв дуже холодний вітер. Напередодні тут трапився якийсь теракт і на Істіклялі відбувались демонстрації, які супроводжувались поліцейськими з водометами. Словом, час для подорожі ми обрали не найкращий і Стамбул лишився не оціненим. Хочеться повернутись туди за інших кращих обставин.
У січні я планувала свою подорож до Непалу. Відбувалось стільки співпадінь. У мене складалось враження, що хтось інший малює усю картину наперед, хтось вирішує усе за мене, адже питання складались в логічний пазл. По-перше, несподівано ціни на квитки знизились рівно до тієї сумми, яка залишилась у мене на картці. По-друге, не маючи особливих фінансів, гроші почали з’являтись з різних джерел.
Лютий минув досить спокійно. Я записалась на сальсу і з подивом зрозуміла, що я не зовсім дерев’яна і що мої стегна можуть рухатись.
Весна
“Я б хотіла побачити Аушвіц” – раптово сказала я цьоці, яка так само раптово приїхала до бабці. “І я!” – сказала цьоця. Вже за кілька годин ми їхали трасою А4 у напрямку Кракова. І погода була тематичною – прохолодна мряка, жодного натяку на сонце.
Тяжке місце, проймає до самих кісток. Чоловіки не стримують сльози. На контрасті – дітки з Ізраїлю весело бігають поміж бараків і роблять фото. І думка, яка не покидає впродовж усього перебування тут. “Якби на Землю впав гігантський метеорит – це б стало найкращим подарунком для усього людства”…
Я полюбила прокидатись із сонцем, а може й раніше. Вибігти о пів на шосту з будинку і бігти на Високий замок. Бачити як встає сонце, як прокидається місто, слухати спів пташок, шукати зміни, які відбуваються у природі щодня. Це прекрасний початок дня, він дає відчуття єднання з планетою, світом, космосом…
Коли у мене запитують що було найстрашнішим у моїй подорожі, я чесно відповідаю – купівля квитка. Далі звалу майже нема. Насправді він ще є, коли ти йдеш до входу в літак і тонесенький внутрішній голос благає повернутись і втекти. Але ти не втікаєш.
Спостерігаючи за заходом сонця біля буддистському храму Сваямбунатх, я усміхалась. Напротивагу думкам, які виникали в Аушвіці, тут я відчувала безмежну вдячність людям за те, що вони вкладають себе у створення таких прекрасних речей. Та й люди тут і зараз були щирими і відкритими. Енергетика цього місця зашкалювала. Я, як ідіот, стояла отам наверху, усміхалась на усі 32 і ледь стримувала сльози. Монахи ловили мій погляд, лагідно усміхались і вітались. Хіба це було моїм життям? Це швидше був дуже красивий кадр з красивого кіно. Але ж ні, то була реальність.
Описувати тут свою подорож знову немає сенсу. Про Непал тут публікувалось чимало постів. Єдине, підсумую, що це був найяскравіший досвід у моєму житті. Це було абсолютне щастя, внутрішня наповненість і гармонія у поєднанні зі страхом, зміщенням фокусу, виходом з зони комфорту, усвідомленням цілої низки речей абсолютно по-новому. Це була своєрідна зрілість, інший ракурс на своє існування.
Повертатись додому було дивно, хоча щось всередині казало, що зараз саме час. Дивно було опинитись так швидко в іншому соціумі, коли ти звик вітатись з людьми на вулицях, заходити в найближчу забігайлівку, сідати біля незнайомця і спілкуватись з ним так, наче ви старі добрі друзі.
Я увійшла до залу, відразу побачила ці очі, вмить відчула щось рідне, якийсь сильний зв’язок і несподівано для себе випалила: “Привіт!”. Це був новий набір на сальсу (де я відзаймалась 4 чи 5 місяців) і це була Оля, з якою нас надалі окремо не ідентифікували. Знайомі думали, що ми старі друзі, а ми лишень опинились на одній хвилі і гармонійно “виганяли” з усього, що нас оточувало у цій тусовці. Цікаво так зловити лише за якусь долю секунди подібну людину.
Літо
Основним посилом цього року було “Знайти себе”. І я шукала. Я спробувала попрацювати в кондитерській. Витримала 2 дні. Все ж таки готування у своє задоволення для блогу дуже радикально відрізняється від “конвеєрного” виробництва. Ще 2 дні я виступила у ролі помічника гіда у поході в Карпатах. З місяць побула арт-менеджером у йога-студії. Пофотографувала івенти. Усе це було не те.
До речі, повернувшись з вищезгаданих Карпат, я йшла додому і в якусь мить усвідомила, що втомилась, що хочу побути вдома. Із цього моменту Львів почав сприйматись геть по-іншому. Якось затишно та рідно. Мені тут стало тепло.
Ще працюючи в офісі, я розмірковувала над тим, як би мені насправді хотілось жити і скільки б мені для цього мало вистачати грошей. На найближчий час я уявляла своє життя таким чином: мінімум роботи та вільний час, у який я б могла займатись малюванням, йогою, вчитись грати на фортепіано, танцювати, займатись у театральній студії. Вже восени я зловила себе на думці, що майже так і живу…
У серпні я ще встигла втекти на 2 тижні до мами, наїстись свіжими сирами, поплавати у морі, відігрітись на сонці. Це демотивуючий відпочинок 🙂
Чесно кажучи, левову частку року я провела в роздумах над тим куди мені рухатись. У мене було чимало варіантів, які то з’являлись, то зникали. В кінці серпня я почала шукати інформацію стосовно навчання в академії мистецтв, а натрапила на блог з відгуком про театральну студію. Знайшла їхню сторінку у соцмережах, виявилось, що там якраз розпочався набір…
Осінь
“Навіщо тобі ще театральна студія? Ти що надумала стати актрисою???”. “Це все,звісно, добре, але може тобі пора зупинитись? У тебе стільки захоплень, ти витрачаєш даремно свою енергію, тобі варто зупинитись на чомусь одному. На чомусь серйозному…”. Подібні висловлювання я чула дуже дуже часто. Але яка різниця, якщо мені подобається?
А ще соціум диктує цілу низку штампів. “Тобі пора заміж”, “Народжуй!”, “Зупинись!”. Кум навіть жартував: “Досить шукати себе! Йди на завод!”. Коли таких висловлювань збирається дуже багато на квадратний міліметр, вони, звісно, починають тиснути і тобі часом може бути сумно. Тому що у тебе в житті все не так, як у “нормальних людей”. Тому що тобі скоро 27, а ти лише усвідомила себе як неідентифіковану особистість. І хоч у тебе в житті зараз стільки цікавих захоплень, стільки занять, як ніколи, часом тобі здається, що ти застрягла, що ти нікуди не йдеш, що тупцюєш на місці… В такі моменти я подумки перебираю приклади творчих успішних, на мою думку, людей, які займаються кількома справами і кайфують від цього. Насправді у світі існувало та існує дуже багато людей, які відкривали себе, змінювали діяльність, створювали щасливі сім’ї і поза 40… Я розумію, що у мене в житті може і цього не статись, але я не хочу бути примітивним гвинтиком в системі, я хочу вирости у щось більше…
Я завжди знала, що моя діяльність має бути пов’язана з творчістю. А тепер я замислююсь і сама себе запитую навіщо я ламала себе стільки років і займалась не тим? Коли я малюю, то відчуваю тепло у грудній клітці, я відчуваю гармонію. Коли я повертаюсь із занять у театральній студії, то відчуваю, що всередині стало якось вільніше, всередині з’явилась легкість. Загалом, усі речі, які зараз існують в моєму житті можна описати словом “насолода”. Я зараз дійсно кайфую від того, що роблю.
Коли я звільнялась з офісної роботи, то просила космос про знак. Я хотіла впевнитись, що мої хобі мають перспективи. А ще я думала, що мені потрібна духовка :))) На той час я лише почала вести блог про їжу Tasty World. Це смішно, але буквально через день мені написали з компанії Pyramida, мовляв, вони помітили мій блог і хочуть запропонувати мені співпрацю. Таким чином,весною я отримала духовку, а восени ще одну духовку та варочну поверхню. Це лише речі, але коли вони з’являються саме в потрібні моменти, ти хочеш стрибати від радості.
Я не можу заспокоїтись, тому що досі не бачу чіткої дороги вперед. Якщо обирати професійність, то я досі не знаю куди йти. Поміж тим, не можна постійно займатись чимось лише для власного задоволення. Це замкнене коло, яке рано чи пізно приведе до нудьги і огиди до себе. Я хочу створювати щось значуще та корисне для цього світу.
Мені не імпонує те, що тисячі людей живуть абсолютно несвідомо. Вони щодня прокидаються, щоб повторити вчорашні дії, піти на роботу, яку вони не люблять, заробити грошей і витратити їх на непотрібні речі, проплисти за течією, втопивши будь-які натяки на справжні бажання та пориви. Мене лякає думка, що моє життя може минути подібно. Для чого тоді життя?
Багато людей бояться щось змінювати, тому що за змінами існує нестабільність. У тебе були усі блага, у тебе була зарплатня в доларах, а тепер у тебе цього немає. І гроші у гривнях, і як пощастить. Але в цей момент, з подивом можна помітити, що гроші з’являються саме тоді, коли вони дійсно необхідні і саме в потрібній суммі. І насправді, більше наразі їх і не потрібно, тому що вони йдуть на хобі, а хобі займають 80% часу. І, можете сміятись, але щастя точно не в грошах )
Не можна за одну ніч перевернути усе своє життя, але можна зробити бодай крок назустріч цим змінам. Я, як і більшість людей, наївно очікувала, що швиденько знайду нову сферу і роботу мрії лише тому, що наважилась на зміни. Але реально усе не так. Це затяжний і непростий процес. І, якщо замислитись, то попереднє життя також вимальовувалось не за день і навіть не за місяць.
Якщо сьогодні усе херово, якщо всередині гірко і ти не бачиш перспектив… Ти знаєш, що найкраще в цій ситуації – лягти спати. Ти, звісно, знаєш, що це бунтує твоє его (хоча від цього знання легше не стає). Але завтра буде новий день і завтра ти поглянеш на усі речі інакше. Завтра точно щось зміниться, тому що усе змінюється щосекунди. І ти лягаєш спати. Це можна назвати одним з найбільших досягнень цього року 🙂
Відкриваючи очі, з подивом можна знайти навколо дуже багато натхнення та ідей. Вони в розмовах з друзями, вони у перехожих, вони у снах… Часом настрій нідочого, часом усе нервує, часом ти – мізантроп, але частіше ти просто любиш…
Далі
У 2016 на мене однозначно чекає продовждення роботи над собою. Я далі шукатиму себе. І цього разу хочеться просунутись вперед, хочеться визначитись із напрямком та продовжити рух.
Як мінімум, хочеться втекти у Карпати з наметом на тиждень.
А ще хочеться навчитись жити у парі з рідною людиною і не повторювати попередніх помилок. Тому що одному легше, а вдвох не так сумно) Насправді з собою комфортно, у більшості випадків тобі не потрібно йти на компроміси, вимушено розвивати гнучкість, дбати про когось… Це непросто і для мене це ще одна сходинка у житті.
Дякую усім прекрасним людям, які супроводжували мій 15 рік. З Вами відбувалось стільки магії, народжувалось стільки ідей, дарувалось стільки натхнення і бажання залишатись собою. Які ж Ви всі чудові і скільки хочеться Вам віддати!
Якщо Ви прочитали до кінця цей потік свідомості, дякую і Вам 🙂 Традиційно вітаю із Новорічними та Різдвяними святами! Слухайте своє серце, любіть і піддавайтесь позитивнам поривам. Життя таке дивовижне!
