Насувались чергові вихідні з гарною погодою. Несподівано мій старий друг Сірьожа захотів у похід. Хіба можна було відмовляти?
Я пропонувала Костричу або Гриняви, Сірьожа – Хом’як. З бюджетним та зручним транспортом не склалось, тож поїхали у Микуличин на Gorgany Bus. Позаяк прогулянка виявилась одноденною, до нас долучились Павло, Оля та 2 Сірьожиних друга з Татарова – Влад та Назар.
Я ніяк не натішусь відремонтованим дорогам і тому факту, що тепер шлях до Яремче займає лише 3 години, тобто так само, як до Пилипця. Ще б електричку зі зручним розкладом у той район пустили, було б пречудово, але ж не все відразу 🙂
Виїхали ми зі Львова о 6:10. Біля автобуса блукав не зовсім тверезий дядечко і просив гроші. Хтось жартував, що ми бідні і їдемо на заробітки. Тоді дядечко пішов до водія, питати чи то автобус на Польщу. Водій сказав, що їдемо на заробітки до Німеччини, а на Польщу – то навпроти 🙂
О 10 ми були в Микуличині. Це разом з пів-годинною зупинкою за Франківськом. Стартували з повороту з траси, за вказівником до водоспаду Гук. Пофотографувались трошки на мості.
Дочекались на Влада та Назара і розпочали підйом. Класично пропустили поворот і вперлись у чиюсь приватну власність. Сірьожа проголосував за хардкор, тож подерлись навпростець.
Кут був такий нічогенький. Особливо весело було Олі зі зламаною рукою 🙂
Проте це тривало недовго, тож за кілька хвилин ми вже були на стежці, видивляючись гриби.
Стежка кружляла приємним лісом.
Часом тут траплялись казкові природні конструкції.
Часом ми зрізали стежку, щоб відразу наштовхнутись на білі гриби. Хлопці за якихось пів години назбирали по 2 кульки.
Сонце м’яко світило поміж стовбури дерев.
А ми продовжували набирати висоту.
Численне сміття дало знати, що полонина вже зовсім близько. Я вже бувала тут раніше, проте минулого разу ходила на Синяк.
Ми вмостились під деревом аби перекусити. Павло зварив чаю.
Сірьожа виглядав щось у бінокль.
Зі сторони Буковелю насувалась дощова хмара, вартувало поквапитись. Ще на початку прогулянки ми розглядали підйом на Синяк, проте часу було небагато, тому Хом’як став нашою кінцевою метою.
Завжди цікаво спостерігати за людьми, які вперше потрапляють на Горгани. Хом’як, чомусь, в народі вважається однією з найпростіших таких гір.
На підйомі зустрічались багато дівчат, з чиїх уст лунало (переважно у бік хлопців): “я не піду далі”, “куди ти мене привів”, “мені страшно, я нікуди не підійматимусь”. Гггг 🙂
А я підіймалась і згадувала Христю з Максом, котрі свого часу мене вперше повели на Горгани. Мені теж тоді було страшно і Макс підганяв мене патикою 🙂 Заходжу за поворот, а там – візуалізація моїх думок 🙂 Максим йшов з гоу-про і казав, що певно ще ніхто не знімав такого екшну, як збирають білі гриби )))
Ще трішечки і я опинилась на верху. Тут вітер і дощик.
Проте хмара з Буковелю нас оминула.
На Заході Синяк.
Ми посиділи на Хом’яку з хвилин 10 і поспішили вниз. Дощ трішки ускладнив спуск, але загалом йшлось незле.
Ближче до полонини дощ завершився, а вітер залишився за верхівками Горган.
Не знаю хто такий Мізя, але ці люди надіслали йому вітання з днем народження 🙂
Хом’як залишився позаду.
А ми розпочали спуск дещо іншим маршрутом.
Дорогою нам трапилась чорниця. Зараз вона особливо фотогенічна.
А потім досить крутий схил. Сірьожа десь тут зірвав грибний джек-пот. А ще десь тут нас обігнав Роман Чепіль (він же кум Спіріт). Він встиг пробігтись хребтом Явірника, збігти з Синяка та Хом’яка, а тепер підривав самооцінку усіх, хто спускався донизу 🙂
Загалом, цілий день ми були без зв’язку. На диво, його тут майже немає. Кому як, а мені це подобалось.
Незабаром ми спустились до дороги і звернули в сторону водоспаду. Була п’ята вечора, на автобус потрібно було встигнути до 7.
Сам водоспад красивий сфоїми фактурами. Його б пофотографувати на довших витримках, проте зараз тут вирували туристи, які постійно лізли в кадр. Не люблю туристів 🙂
О 6:15 ми поспішили до автобуса. Мене бентежило, що ЖПС показував більше години хотьби. В результаті ми спізнились на 10 хв.
Встигли заскочити всередину, як розпочався справжнісінький шторм. Дорогою ми бачили повалені дерева. Одне з них впало на машину з людьми. Вже вдруге поспіль я вертаюсь з цих країв під страшенну зливу та вітер.
По 11 я була вдома і засинала з приємною крепатурою. Спала міцно, мов немовля. Люблю гори.
