Цього сезону ми не були на Лопаті жодного разу, тож бажання потрапити туди знову з велосипедами ставало дедалі нав”язливішим. Так як сам підйом на гору не займає багато часу, мені кортіло збільшити маршрут, тож вирішили їхати через Кам”янку.
Субота, стандартна компанія (Сірожа, Саша і я). У Мукачівці зустрічаємо Тараса Гіпа з жінкою Орестою (виявилось, що й місця у нас поряд, хе-хе). До речі, як я вже згадувала у минулому звіті, Тарас радив цей маршрут їхати реверсно з Лопати через Беньки і на Ключ. На підйомі ми неодноразово згадували його слова, але про це трішки згодом.
Сколе, сонячний ранок, стандартні пів години до Кам”янки і стандартний сніданок біля водоспаду. Розуміємо, що часу у нас вдосталь, тож не дуже поспішаємо.
Об 11 рушаємо далі, минаємо село, переходимо річку. Зустрічаємо велосипедиста із Харкова, який мандрує до Яремче, приїхавши у Карпати на 11 днів. Перекинулись кількома словами та й рушили на перевал. Усе згадую яка тут була лісовозна розбита дорога, однак зараз усе змінилось. Дерева поприбирали, колії засипали, аж дивно. На перевал викручую на ровері, хлопці наздоганяють і кажуть, що в нас прокинувся дух ендуро )))
Прямо – спуск у с.Сукіль, наліво – дорога до Ключа, а нам направо. Стежка доволі широка, схил плавно росте, тож з велосипеду можна ще не злізати. Зліва простягається чудовий вид на села, гори і полонини, вкриті вересом та брусницею. Краса.
Скоро стежка стає крутішою, тож починаємо піший підйом.
Трішки вище дорога роздвоюється, тут можна заплутатись. Однак, якщо глянути прямо, помітимо природню “поличку” і за нею не дуже очевидне продовження шляху. Нам туди.
(ось ця поличка)
Якийсь кілометр вузька стежка петляє між кущами чорниці та брусниці (нагадує спуски з Боржавського хребта), доки не вивиодить нас на кам”яний підйоми у ліс.
Тут багато міцних великих коренів і живого каміння. Ми згадуємо Тараса. Він мав рацію, адже спуск цією стежкою мав би бути дійсно дуже цікавим. Саша у захваті уявляє тут змагання і вже прокладає купу траєкторій.
корінці
Ліс готується до осені
Врешті ми виповзаємо на Беньки. Перепад від перевалу був солідний, я трохи змучилась.
Види з вершини
5 хв. відпочинку і рушаємо вниз по хребту. Тут іще один момент захвату, адже навколо жовтіє поле, а на ньому майоріють яскраві квіти. Нагадує кадри з модних фото пінкбайку 🙂
Поле лишається позаду, починаються ще декілька підйомів через просіки та ліси. Тут би розчистити шлях, адже трава – на людський зріст (інколи я губила з поля зору хлопців :)), а лопухи сягають колін.
Півтора км, фінальний ривок і врешті вершина Лопати. Носіння велосипеду цього разу виснажило, тож ми з Сашою заснули на годину прямісінько на траві. Сірожа назвав нас пенсіонерами 🙂
вид з вершини Лопати
П”ята вечора, пора вниз. Спуск по корінцях, камінцях. Тут хочеться висловити окремий ріспект хлопцям зі Сколе, які доглядають за трасою: на спуску з”явились нові трамплінчики, зі стежки забрали величезне дерево (колись з нього був дроп, але тепер з”явився інакший, на кілька метрів вище), а у місці, де завжди збиралась найбільша калюжа з багном – побудували дерев”яний, доволі широкий місток, на вигляд, практично як нор-шор. Чесно кажучи, я була дуже приємно вражена. Завершується спуск новим вильотом і гепом через яму.
Далі – закупи карпатськими хот-догами і на річку – мочити ноги і мити велосипеди.
Електричка додому, смачна ожина від Тараса і Орести, розповіді про нашу маленьку подорож і у відповідь стандартне Тарасове “рідіски” 🙂
Трек маршруту:
