Переклала “Монолог жінки про щастя” Гришковця (для власних потреб :)). Можливо, комусь також стане в нагоді.
***
Чому все так дивно відбувається? Ось ти живеш якимось своїм життям, воно тебе тішить або засмучує… Але ти живеш і усвідомлюєш, що ти щаслива… Усвідомлюєш, що ти щаслива… А усвідомлюєш це тому, що знаєш, що усе найбільш вагоме та найбільш прекрасне в житті у тебе іще попереду… І ти відчуваєш, що дуже-дуже скоро з тобою має відбутись. І звісно ж, ти впевнена, що ти варта найбільш вагомого і найбільш прекрасного у світі…
І ось, одного разу, у твоєму житті з’являється людина. Чоловік. Насправді, спершу ти з’явилась у його житті, однак ти цього навіть і не помітила. Так, якийсь силует промайнув, і ти не звернула на нього жодної уваги, пішла собі далі… Це вже потім, коли з тобою усе відбудеться, тобі закортить згадати той самий перший момент, коли ти його побачила.
І ти запускаєш усі події в голові у зворотному напрямку. Враз твоя пам’ять зауважує ось цей епізод. І ось ця людина, ось силует, він настільки стрімко намагається наблизитись до тебе, що поступово ти бачиш його риси все більш яскраво та чітко. .. Минає певний час і поперед тебе вимальовується дуже конкретна людина.
І от коли ти його отак близько і конкретно побачила, ти подумаєш : «нііііііі»… Ну це ж зовсім не той чоловік, який має бути поряд. Не тому, що він не відповідає уявленням на тему «яким має бути оцей чоловік», а тому що ось цей конкретний чоловік, він не має нічого спільного з тим розмитим, нереальним і майже казковим образом, який ти вже дуже давно намалювала у своїй уяві, і до якого ти навіть встигла звикнути.
І ось цей конкретний чоловік, він звісно ж усього цього про тебе не знає і він намагатиметься якомога швидше заповнити собою твоє життя. І от, у певний момент, його виявиться настільки багато… Він з’являтиметься у несподіваних для тебе місцях, він проводжатиме тебе на роботу, зустрічатиме тебе… Він телефонуватиме і мовчатиме в слухавку, але ти точно знатимеш, що це він мовчить… Або ж він наважиться і говоритиме тобі … що-небудь таке… що … мммм… краще б певно мовчав. І тобі здаватиметься – повернешся додому, увімкнеш телевізор, а там його обличчя … І ти відчуєш себе так незатишно і дивно від такого несподіваного вторгнення та присутності цієї невідомої тобі людини…
Так може тривати досить довгий час, коли несподівано, сидячи у кафе з друзями і про щось там балакаючи, ти враз подивишся на годинник, побачиш котра година і подумаєш: «ой»… а ось у цю хвилину, де цей чоловік, і про що він зараз подумав… А потім ти подумаєш : «а чому це я про нього подумала»?
І от, вартуватиме тобі лише подумати, що ти про нього подумала, як ти починаєш думати про нього все частіше й частіше. Таким чином минає певний час, і ти розумієш, що ні про що інше думати взагалі і не можеш, а можеш думати лише про нього…
Несподівано ти помічаєш, що увесь твій світ, такий безмежний та цікавий, він починає зменшуватись, зменшуватись, зменшуватись до ось цієї конкретної людини, яка ще геть нещодавно була для тебе неважливою, непотрібною, нецікавою. А усі ті люди, які були важливіші і цікавіші тобі, вони взагалі втрачають будь-який сенс. І ти розумієш, що у тебе немає іншого виходу, тобі потрібно робити крок назустріч до нього.
І, звісно ж, ти робиш цей крок. І тоді ти раптово відчуєш себе такою щасливою! І ти подумаєш: «Господи, от же дурепа, чому я сама так довго пручалась тому аби бути такою щасливою»?
Але ось цей стан такого шаленого щастя, він тримає дуже-дуже недовго… Минає час, ти спостерігаєш за ним і з жахом усвідомлюєш, що він заспокоївся. ВІН ЗАСПОКОЇВСЯ… Не в сенсі, що, ось, він тебе завоював і ти йому тепер більше нецікава, ніііі…. Ти знаєш, що ти йому потрібна, ба більше, ти знаєш, що ти йому необхідна, однак тепер ти вже є у його житті і він може спокійно та щасливо жити далі. СПОКІЙНО І ЩАСЛИВО. ..
Але ж тебе це геть не влаштовує… Ти прагнула іншого. Ти не можеш точно і конкретно сказати чого саме, але ти хотіла не цього, і у цьому ти впевнена. І ти починаєш провокувати ситуацію. Ти хапаєш валізи, гримаєш дверима і кажеш, що йдеш назавжди… Робиш ти це, звісно, лише для того, щоб тебе повернули і щоб ненадовго повернувся оцей стан трепету та гостроти, який кудись і чомусь зник…
І тебе повертають… Однак, потім ця ситуація повторюється ще раз…а потім іще та іще… А потім тебе вже перестають повертати і тобі доводиться повертатись самій… І так може тривати дуже-дуже довго, доки в котрийсь із ранків ти не прокинешся і чітко не усвідомиш… ВСЕ… Ти вільна…
І від цього стане так сумно, і водночас дивно, тому що ти відчуєш, що ти знову починаєш відчувати смак їжі, води… Ти знову по-новому починаєш розрізняти запахи, звуки, кольори… Ти знову починаєш отримувати задоволення від хороших фільмів, книг, від якихось цікавих подій… І несподівано ти розумієш – ха! А виявляється в житті існує ще дуже багато прекрасних та цікавих речей, і звісно ж… Звісно ж, не таких сильних, як ЛЮБОВ… Але життя прекрасне і лише той факт, що ти маєш можливість бачити і відчувати цей світ – безмежне ЩАСТЯ!
І ось, після того як з тобою усе це відбулось, ти починаєш жити начебто по-новому, але дуже-дуже обережно, щоб випадково не зірватись туди, в отой стан якоїсь безвиході та непереборної туги…. Живеш дуже-дуже обережно, однак все рівно продовжуєш про щось мріяти… на когось чекати…
