chad-madden-bTfza0M0hCE-unsplash

Нотатки психолога-початківця: про комунікацію поза сеансами консультування

Як Ви можливо вже чули, цієї осені я розпочала навчання на магістерській програмі з психології в УКУ. Окрім надзвичайно цікавого теоретичного матеріалу, тут є чудова можливість для практики на базі психоневрологічного диспансеру. Тож, починаючи із жовтня, я так би мовити, пірнула з головою у психологію.

Нещодавно я зловила себе на думці, що вже не вперше стикаюсь із ситуаціями, які спокушають на неформальну комунікацію з клієнтами поза рамками терапії. Мова йде про короткі організаційні повідомлення. Наприклад клієнт може несподівано написати «як справи», використовувати багато смайликів у повідомленнях, розписувати особисті ситуації тощо. Далі я хочу поділитись власним досвідом різносторонньої комунікації і прояснити окремі моменти.

Моя терапія

Усе починалось з особистого досвіду і було все начебто просто. Я дзвонила своєму терапевту, домовлялась про зустріч, і вже на зустрічі уточнювала деталі наступного сеансу (в терапевта і адміністратора студії). Одного разу я не врахувала розклад навчання, подзвонила до студії, змінила час та вирішила повідомити про це свого терапевта додатково у вайбер.

«Добрий вечір. Я поміняла в адміністратора час нашого наступного сеансу в середу з 13 на 19. У мене виходили накладки з практикою. Сподіваюсь, це не створило незручностей. Дякую за розуміння 😊» – ось так виглядав мій меседж.

«Доброго вечора. Ні, не створить. Вдалої практики. До зустрічі» – такою була відповідь мого терапевта.

Я відчула розгубленість і трохи тривоги. Ця відповідь здалась мені короткою і сухою. Я навіть подумала чи не зробила щось не так і чи не вплине це якось на нашу взаємодію. Водночас я почала копіювати стиль свого терапевта і старалась надалі писати діловою та сухою мовою у відповідь, хоча ще 3 смайлики у нашій переписці таки промайнули. На сеансах ми і надалі спілкувались на звичний манір, тому я полегшено зітхнула. У нашому стосунку нічого не змінювалось, просто існували певні неозвучені норми переписки.

Ідея абстинентності

Під час навчання в УКУ, ми нерідко обговорювали ідею про те, що психоаналітик має бути нейтральним та абстинентним. Уявляється така собі сіра мишка, в звичайному одязі.

Не вирізнятись, не бути яскравим, не сигналізувати про свою особистість. Бути чистим полотном для клієнта, адже тоді він/вона зможе зобразити, змалювати на цьому полотні особливості своїх стосунків з іншими. І це стане матеріалом для роботи.

Моя перша реакція –  еее, я так точно не зможу. Я одягаюсь залежно від настрою, часто не можу не поділитись емоцією. А ще я думаю про те, щоб підстригтись так коротко-коротко (давно хотіла). І ще цей блог…Тут ціле моє досьє, точно не білий лист паперу…. Словом, якось несправедливо перекреслювати у комусь психоаналітика, якщо цей хтось виглядає дещо яскраво і має відмінні нотки в смаку. Хм?

Але є одне але. Непомітно для себе я почала вдягатись на сесії досить скромно (на мій суб’єктивний погляд). У дні, коли в мене були сеанси, я не вдягала коротких суконь чи спідниць. Зазвичай чорний гольф і сині джинси. Хотілось почуватись комфортно і не привертати до себе увагу. Це бажання викрастилізувалось само по собі.

Стосовно нейтральної особистості терапевта – я досліджую. На даному етапі мені не завжди вдається бути відстороненою. Часом відчуваю, що може мене вартувало б і приглушити, дати більшу opacity, як на слої у фотошоп. І це цікаво. Так, наче я ліплю сама свою скульптуру і якою вона вийде я до кінця не знаю.

Повертаючись до комунікації, на сеансах я хочу бути приймаючою і теплою, але для організаційних повідомлень у мене діє правило нейтральності. Я пишу прозорим текстом, без емоцій, смайликів і т.д. І ось чому…

Приклади з практики

У кожного свій світ і своє сприйняття

Якось мій колега отримав від клієнтки привітання з новорічними святами. Він трохи розгубився і вагався що відписати. Що відписати, щоб не видатись байдужим чи зухвалим? Де межа нейтральності? Як відповісти, щоб не перегнути з емоціями? Так, привітання це приємно і тут можна відчувати вдячність, але водночас тут є велика відповідальність. Якщо висловити якісь свої емоції, яким чином сприйме їх клієнт? А як можна розцінювати смайлик? Просто усмішку, загравання? Варіацій море.

Рівність у спілкуванні з клієнтом та його родиною

Часом до Вас можуть звертатись родичі клієнта. До мого колеги на перший сеанс прийшла ціла родина. В майбутньому вони також можуть Вам написати. І я так собі фантазую ситуацію, де клієнту Ви відписуєте повідомленням зі смайликами, а його родичам – ні. Чи означає це, що Ви ставитесь до когось упереджено? В даному прикладі ділова переписка допомагає встановити рівні стосунки поза межами кабінету. Терапевт залишається нейтральним, не приймає чиюсь сторону, нічого не вирішує, не рекомендує і т.д.

Не створювати запит замість клієнта

Нещодавно мені написав клієнт, скасував наш сеанс. Я вже хотіла було запитати на коли запланувати наступну зустріч (власне, я постійно так робила раніше), але зупинилась. Як би повела себе мій терапевт, якби зустріч скасовувала я? Імовірно, вона б написала «Дякую, що попередили». І все. А далі діяти мала б я. Якщо в мене є запит і потреба, я пишу і домовляюсь про час. Таким чином, терапевт залишається нейтральним, не нав’язується і залишає простір для клієнта.

Багато запитань

Досі я писала про нейтральність, як про вагомий інструмент в комунікації. Водночас я питала себе «А чи не робиться це все задля власної безпеки терапевта?». Чи «бути нейтральним» означає мати незаплямовані руки, мати можливість залишатись непричетним до усього, що відбувається? Бути поруч і водночас мати можливість сказати «Я тут нідочого»? А якщо терапевт – це лише боягуз, який не може взяти відповідальність за свої слова?

Гадаю, усе досить неоднозначно і залежить від подачі інформації і знову ж таки, індивідуального сприйняття. Можна поспівчувати клієнту, сказати яке несправедливе життя і тим самим розчепити світ на чорне та біле, що не є здоровим. А можна залишатись поряд і розуміти, що вам обом прикро і боляче, що ви можете в цьому бути, що ви можете разом думати як рухатись далі.

Словом, абстинентність – тонка грань і своєрідне мистецтво, яке вимагає відточення навичок. Як на мене, тут важливо втримувати баланс між нейтральністю і небайдужістю, а це може бути не так просто.

Замість підсумків

Знаєте, нам, молодим психологам, на початках хочеться бути дуже хорошими для клієнтів. Ми дуже уважні, оберігаючі, нам страшно сказати щось недоречне. Нас ідеалізовують і хочеться не підкачати. Нас цінують і нам від цього класно. Хочеться подбати про клієнта, завжди знайти час для сесії, відписати якомога дружелюбніше на повідомлення, поставити у відповідь смайлик.

Але так завше не буде. Як жартує один наш викладач, нам усім хочеться бути хорошими людьми, але після психоаналізу ми виходимо ще гіршими, ніж були досі. Мені здається психологія на практиці вимагає сміливості. Тут не втекти від помилок, від стосунків, від прийняття власних темних сторін і роботи над собою. І часом справді дуже хотітиметься бути хорошою людиною, але доведеться витримувати можливість бути недобрим. І вчитись абстинентності. Для балансу.