Проект 365: тиждень 1, 1-7 день

Колись дуже давно я створила свій перший блог і почала виливати в нього усе те, що було всередині мене. Колись усі так робили і блоги були завжди чимось цікавим та особистим. Вони були творчими. Зараз поняття класичного блогу стерлось, залишились соціальні мережі, здебільшого штучні. Цей art of life також став переважно інформативним ресурсом з гарними картинками. Я їх люблю, але от місця для мене особисто тут майже нема.

А ще, останнім часом, мене переслідував перманентно-депресивний стан. Минуло майже 30 років життя, пів року на новій роботі, багато негативу і спілкування з великою кількістю гнилих людей. Моя вічна віра в людство почала вмирати, сенс втрачався, а відчуття втоми і спустошеності зростало.

Я подумала, що мені вартує повчитись знову бути наївною, знову шукати радість у крихітних речах і знову знаходити віру в людей. Я мушу вчитись мистецтву маленьких кроків. Я мушу щодня жити не виключно роботою, я мушу просто жити і робити щось хороше, для себе чи для когось. Переважно для себе, тому що цього було дуже мало останнім часом.

І я вирішила спробувати проект “365”, сенс якого полягає в тому, аби щодня впродовж 365 днів робити одне фото про своє життя. Колись я вже намагалась його почати, але не склалось. Тепер пробую знову і вірю в те, що він мотивуватиме мене робити більше і створить мій маленький простір.

Отже, тиждень 1

День 1

Я зробила нове татуювання. Усе почалось з корекції старого тату та бажання набити нову невелику мандалу. Майстер роздрукував і приклав мені до руки велику. Мені сподобалось. А потім захотілось продовження. Думаю, тут буде рукав.

А ще я обудумувала важливе для себе рішення і прийшла до одного висновку.

День 2

Я сказала, що звільняюсь. Знайомим кажу, що моя робота нагадує мені нездорові стосунки між чоловіком та жінкою – то ми без тями кохаємо один одного, то ненавидимо. Насправді, я люблю роботу, але окремі люди роблять її нестерпною, незважаючи на те, що я добре виконую свої обов’язки. Питання що мені дорожче: благородна справа чи особисте психічне і фізичне здоров’я? Думаю, що друге…

Я так довго намагалась зловити майстра, що з переляку записалась на 2 сеанси поспіль. Тепер у мене ще гори на нозі.

День 3

Середа видалась мені прокаканою. Зранку до вечора я працювала. Ввечері лишень вискочила в місто з Женьою і Павлом. Коли їхала в маршрутці, то подумала про те, що дуже не люблю розмовляти по телефону в маршрутці, і не люблю коли інші розмовляють по телефону і взагалі не люблю розмовляти по телефону. А тоді мені згадався уривок з фільму “Амелі”, де голос за кадром розповідав що любить і не любить той чи інший герой. Чому б мені теж не скласти такий список? Я люблю списки, люблю коли добро перемагає зло, люблю копати каштани восени в парку. Натомість не люблю, коли хтось шкрябає нігтем по серветці.

День 4

Пам’ятаю, що їздила у ведмежатник. Сама, на Женіній машині. Спершу стояла в корках в центрі і хвалила себе за гарну їзду. А до Львова їхала якось невпевнено,заспокоювала себе, що усі роблять помилки і на них вчаться. У ведмежатнику робила фото для звіту. Я люблю ведмежатник за Стєпанича. Це старший дядько – будівельник. Він завжди в гарному гуморі і завжди розповідає мені різні байки. Він вміє підняти настрій. А ще я заходила у вольєр, щоб зробити фото. Навколо зібрався натовп робочих. “Чого так дивитесь?” – питаю. Виявляється, вони думали, що я пішла у відкритий вольєр з ведмедем, тож вони стояли, роззявивши роти, чекаючи, коли з боксу вилізе Потап 🙂

День 5

Прийшли гроші і я пішла їх витрачати. Довго вагалась стосовно светра. Не купила, тепер трохи шкодую.

Зате купила затишні шкарпетки з ялинками та лисицею. Це любов.

День 6

Мабуть, найбільш насичений день. Від самого ранку я поїхала в центр. Засокчила в паспортний сервіс, подивилась на чергу і пішла на форум видавців. У мене був заготований список, тому довго я там не ходила.

Минулого року я купила там лише 2 книжки про театр, а цього року я хочу загубитись у добрих-добрих книгах про життя та подорожі. Так і роблю. Настрій після таких книжок кращає і всередені з’являється почуття якоїсь віри в хороше.

В 11 я знову заскочила в паспортний сервіс на Словацького. Це друга спроба після Хмельницького (там треш, не йдіть туди). О диво, черги не було зовсім. Я відразу отримала номерок і вже за 15 хв здала усі документи на паспорт. Тому ось вам лайфхак: ідіть подаватись на паспорт на головну пошту, бажано в суботу, біля 11 ранку, ідеально в якесь релігійне свято, коли усі бабулі їдуть на село.