Добігає кінця 16 рік. Він пролетів швидко і якось блискавично. Якщо у 15 мене супроводжували дуже високі теплі емоції, то цього року вони характеризувались дуже різкими перепадами: від сильної депресії – до невимовного щастя, і, зрештою, налагодженого спокою. Цей рік був не менш цікавим і якимось зрілим. Переді мною досі багато питань, але зі мною новий досвід, знання та мудрість…
Зима
Напередодні нового року я забрала з притулку собаку. Я вирішила, що стала достатньо відповідальною, що це моє життя і, якщо я хочу жити з собакою, то не мушу слухати порад від інших стосовно того, що “собака – це не для квартири”. Це було одне з виважених та особистих рішень і воно перевернуло мій світ. Тоді я подумала, що обов’язково заведу іще одного чотирилапого…
***
В січні до мого друга Сірьожі в гості приїздив американець Джейсон, і ми епічно водили його на зимову Парашку. Мій звіт про це став досить популярним і його активно шерили. Я все думаю, коли Джейсон знову до нас приїде, щоб звозити його на лижі на Тростян 🙂
***
Ще восени я побачила на вулиці Його. “Який цікавий хлопець” – подумала я. А потім виявилось, що він живе у сусідньому під’їзді і в нього також є собака. А, власне, взимку наші чотирилапі банально сплутались повідками.
Я відразу відчула, що це Він. Проте усе було дуже непросто. Мені довелось багато чому навчитись, зокрема терпінню. Складно, коли ти борешся з емоціями, складно, коли усвідомлюєщ, що вперше по-справжньому закохана і мусиш це сильне почуття відпустити.
Не знаю чи бував у мене складніший період. Коли усе нехороше (я навіть просто не хочу розписувати усі фактори, які вдарили з різних боків) накриває одночасно. В такий момент ти розумієш, що не варто витрачати нерви, що усі ці реакції – результат роботи твого мозку, що це, рано чи пізно, мине. Але мозок не здається, ти все рівно про це думаєш і тебе накриває настільки, що ти просто кілька днів поспіль лежиш в ліжку, дивишся в стелю і спиш.
Весна
Це мало минути. Несподівано виринув мій друг Саша і почав витягувати мене на різні сектантські тусовки 🙂 Я ходила, слухала і лишалась байдужою. А потім Саша запропонував мені поїхати в Київ на семінар з тибетськими співочими чашами. Чаші, свого часу, порадила йому я, але нагоди зануритись глибше в їх освоєння у мене не було.
Ми зібрались у красивій квартирі-студіо з іншими учнями, слухаючи вчителя та вивчаючи різні практики. Тут у мене нарешті вийшло відчути те, що я розуміла, але не могла зробити: в один момент я усвідомила себе в пустоті. Я була тут і зараз, а усі емоції, усі переживання швидко пропливали десь зверху і не мали до мене жодного відношення. Дуже цікавий досвід, особливо, коли відчуваєш зміни не лише морально, а й фізично. Саша допоміг мені придбати чашу з дзвіночками і я іще деякий час практикувалась сама.
Між тим я продовжувала не дуже регулярно ходити у театральну студію “Птах”. Ми навіть готували постановку п’єси, де мені виділили роль мами, але потихеньку усі забили на репетиції і вистава так і не відбулась 🙂
Потім доля знову звела мене з Ж. (тим самим, з ким вона ж зв’язала нас собачими повідками :)) Він забрав мене і ми поїхали в Кам’янець-Подільський. А потім ми ходили в Карпати.
А потім я переїхала до нього і весна тихенько перейшла у літо. О, а ще я позбулась цілої купи барахла. Я викинула неймовірну кількість речей і тепер мій одяг займає рівно половинку маленького ікеївського стелажа (а це 4 полички).
Чесно, я не розумію навіщо ми зберігаємо кілометри непотребу вдома. Навіщо залишаємо речі, які нам не подобаються? Навіщо годуємо себе відмовками типу “це тому знадобиться, а це для дітей” ? Це все поглинає стільки енергії…
Літо
Літо минуло спокійно і врівноважено. Ми ходили в гори з собаками, їздили на річку і просто багато гуляли. Навколо було багато тепла, любові і радості. В серпні я поїхала з друзями на море на острів Джарилгач. Мені, як фрілансеру, 10 “тюленячих” днів виявилось на морі забагато, тому наприкінці відпочинку вже дуже хотілось додому 🙂
Осінь
У вересні мені бракувало руху, тож я записалась в зал. Хотіла піти на TRX, а потрапила на скай-йогу та стречінг, про що зовсім не жалкую. Досить скоро до мене прийшло усвідомлення наскільки сильно моє тіло є скутим. Я вже певний час займалась і хатха-йогою і йогою 23, але застрягла на початковому рівні. Ці ж заняття якось більше мене розрухали і в мене пішов прогрес: вперше в житті вдалось зробити замок в скрутці, вперше в житті вдалось стати в “ножниці”, вперше в житті хоч мінімально вдалось стати на голову. І ці маленькі успіхи дуже мотивують і наповнюють якимось дитячим захватом. Словом, мені мало)
Також ми з Ж. сходили вдвох в гори і натрапили на період гону в оленів. Помилково сплутавши їх з ведмедями, ми тоді шалено перелякались. Зате мій звіт про цей похід порвав інтернет і відвідуваність у блозі була реально крута 🙂
Ще один бонус до блоґів – мені запропонували тестувати деяке туристичне спорядження. А з Tasty World продовжила співпрацю компанія Pyramida. Вважаю це непоганим показником, але й досі дивуюсь яким чином людям вдається набирати величезні активні аудиторії на своїх сайтах, у мене все просувається дуже помалу. Та й я пишу швидше заради душевності та емоцій.
***
Якось моя знайома розповідала, що побачила в інтернеті картинку зі Львовом. Вона не знала, що це Львів, але картинка їй настільки сподобалась, що вона поставила її на заставку в телефоні. А потім їй запропонували тут роботу і вона побачила цю картинку вже вживу.
Після цієї історії, я змінила заставку в телефоні. Замість якихось голубеньких хвиль, на мому екрані височів Еверест. Буквально за місяць Ж. спитав: “Поїхали в Непал до Евереста?”…
Звісно, це були вже не такі гострі емоції, адже цього разу в Непалі я була не сама. Натомість було спокійно, безмежно красиво, а серце наповнювала любов. Було й важко. Не стільки фізично, скільки важко дихати. Цікаві відчуття, коли фізична форма взагалі не турбує, але ти задихаєшся від висоти.
Після повернення додому, моя собака підхопила страшний вірус і кілька днів пролежала під крапельницями і уколами. Я крапала, колола, плакала і розуміла наскільки сильно я полюбила своїх чотирилапих друзів. На щастя, собаку я виходила і тепер ми прив’язались один до одного ще більше…
Висновки
Минулого року я писала, що хочу знайти себе, уявляючи якусь конкретну справу. Цього року я усвідомила, що пошук себе аж ніяк не стосується конкретної фахової роботи, це щось значно глибше. Також я озирнулась і зрозуміла, що змінювати напрям діяльності – абсолютно нормально. Насправді довкола стільки людей, які з журналістів ставали фотографами, або з розробників маркетологами і т.д.. Скільки моїх однокурсників в конкретний час відчувають розгубленість і не знають куди рухатись. Чому нам з дитинства прив’язували оцю одну справу усього життя? Натомість мало хто говорить про те, наскільки важливо дійсно почути себе. Принаймні спробувати відкинути емоціональний та матеріальний фактор і просто прислухатись…
Якось я навіть сказала Ж., що зараз розумію, що можу бути однаково щасливою як з якимись фізичиними речима, так і без них. Мені тепер простіше відпускати, простіше дивитись на речі під різним кутом, простіше сприймати негатив. Велике для мене досягнення – я перестала вбивати себе через застій і невдачі. Я просто вірю, що мають бути паузи. Ми усі різні, ми усі формуємо свою реальність, ми постійно змінюємось, і це нормально. Не варто осуджувати інших та підганяти їх під одну лінійку. Нам варто вчитись приймати, відпускати і бути добрішими.
Я дуже вдячна всім, хто був зі мною в цьому році, всім, хто приходив в потрібний момент, всім, хто робив для мене безкорисливі щирі речі, всім, хто підтримував і вчив новому. Дякую Ж. за стосунки “здорового человека”, за відчуття гармонії і любові, а також за унікальне відчуття, що все правильно, що все так, як воно має бути.
Цей рік був гарним, але варто загадати бажання для наступного. Я хочу, щоб у 2017 році було більше добра і чуйності. Також я сподіваюсь знайти або створити роботу своєї мрії і вірю, що це трапиться 🙂 Окрім того у мене є ще одне ненормальне бажання стосовно волонтерства і я знаю, що воно також стане реальністю. Стосовно пошуків себе, я відчуваю, що ще не готова до повного занурення, але прогресувати у цьому напрямку також варто. Хочу не закидати свої фізичні успіхи і нарешті вперше сісти на шпагат) І хочу, щоб у нас з Ж. все було добре, відверто та наповнено.І хочу, щоб ми багато гуляли Карпатами)
Дякую, що дочитали до кінця. Бажаю Вам гарного нового року. Пам’ятайте, що Ви – це світ, тому робіть його добрішим і допомагайте іншим.
П.С. я трохи засмучена, тому що вчора загубила сд-карту з усіма фотграфіями з Непалу, а на комп’ютер я перекинула менше половини. Тому загадаю іще одне бажання – хочу , щоб найближчим часом карта віднайшлась. Це буде для мене дивом.
З Новим Роком!
