Париж за 4 дні: побачити все. День 1 – Ейфелева вежа та набережна Сени

Ну що ж, про технічні питання на кшталт транспорту і перельотів я Вам вже розповіла, тож перейду до більш приємної частини – прогулянок у прекрасній столиці Франції. Париж – дуже насичений, тож побачити хочеться все, але реально встигнути це зробити не так просто.

Десь за місяць до подорожі, я придбала путівник, який ретельно вивчила і який постійно носила з собою. Стільки цікавих маршрутів, стільки місць, і як тяжко знайти між ними усіма компроміс. Зрештою, я втомилась розриватись між бажаннями і склала список того, що хочу побачити. Він виглядав ось так:

• Нотр Дам
• Лувр
• Тріумфальна арка
• музей еротики
• Кафе “2 млини”
• цвинтар Пер Лашез
• Монмартр
• Пантеон
• Єлисейські поля
• центр Жорожа Помпіду
• ринок rue Mouffetard
• і, звісно, Ейфелева вежа

Ейфелеву вежу хотілось залишити на десерт, але у перший же вечір, відразу після поселення, ми мерщій побігли саме до неї. Це було перше знайомство з Парижем і якісь незвичні відчуття витонченості, чарівності та магії. Я ніколи не забуду, як ми вийшли з метро і все шукали очима її вершечок. Ще кілька метрів, і ось вона!!! Саме та картинка, на яку дивився усе життя на листівках, і це неймовірно!

Минаємо парк і десь тут час зупиняється: багато людей відпочивають на травичці, вуличні музиканти збирають навколо себе велику кількість слухачів, вони усміхаються, люди танцюють, вони такі справжні, невимушені і прекрасні!

Пункт з “ту-ду ліста” і ми з Олею купуємо морозиво біля вежі. Смачно 🙂

Шукаємо вхід до ліфтів. Хочемо побити рекорд недоумства та відваги і зайти на сам верх пішки, але пішохідну зону закривають, ех 🙂

А ще біля вежі можна споглядати чудовий приклад стадного інстинкту: на момент наших відвідин діяло 2 входи з різних сторін вежі. В 1 вхід черга розтягнулась на кілометри, а до іншого – геть мало людей. Ми вже, було, подумали, що встали біля віп-каси, тож пішли уточнювати інформацію у працівників. Вони й самі посміялись та запевнили нас, що усі черги однакові, просто біля іншої – вихід з метро.

Хвилин 15 у міжнародній колєйці і ми біля ліфту, дивимось як запалюється вежа, люди аплодують 🙂

Стільки захвату відчуваєш в цей момент, як же перехоплює подих! Ти – маленька людина між сотні інших людей різних рас та національностей. І у Вас є одна спільна риса – у всіх в цей момент по обличчю гуляє дуже щира і трішки розгублена усмішка.
Дуже тішить продуманість вежі як туристичного проекту. Ліфти тут двоповерхові: на перший поверх заїжджають люди з обмеженою рухливістю або батьки із візочками. Для них діє навіть окремий оглядовий майданчик.

Все намагаюсь зробити фото нічного Парижу, ніяк не налаштую фотоапарат, починаю поспішати, адже щомиті кількість туристів збільшується. Підходить чорношкіра пара, хочу звільнити їм місце для фото, на що жінка усміхається і дуже доброзичливо мовить англійською: “не поспішай, фотографуй скільки заманеться, ми усі прийшли сюди з однією метою”.

(вечірні фото з вежі)

Сонце сховалось, а ми вирішили завершити перший день прогулянкою вздовж Сени. Я все не переставала дивуватись дрібницям, якими можуть тішитись парижани. Наприклад, окрема доріжка для бігунів на набережній, або маленькі столики і тумби, де люди просто смакують вино, або невелика скелелазна стінка тощо.

Ми ще встигнули оглянути кілька прекрасних мостів, майже дійти до Лувру і звернути в найближче метро. А вже вдома без тями впали на ліжко і провалитись в дуже міцний сон, щоб набратись сил  і присвятити наступний день Нотр Дам де Парі, мосту мистецтв, Лувру, Єлисейським Полям, Тріумфальній Арці та смачній вечері мідіями. Далі буде 🙂