Кума жалілась, що їй нічого почитати, а отже час для нового запису 🙂 Сьогодні покажу маленьку прогулянку Неаполем напередодні Різдва.
Неаполь – місто контрастів. Місцями воно нагадує величезний базар, місцями тут тихо, місцями красиво, місцями брудно, місцями губишся у натовпі людей різних рас і національностей. Цього разу я була тут з мамою і це було двояко: з одного боку хочеться просто насолодитись містом, з іншого – постійно чуєш мамине “туди не ходи, тут бандити, вважай, дай руку, тримайся за сумку, ти не знаєш як тут!!!”. На мить я навіть замислилась скільки мені років 🙂 Але менше з тим, мені б хотілось приїхати сюди ще раз, щоб глибше відчути атмосферу міста і погуляти тут без жодних стереотипів…
Та повернімось до самого Неаполя і його святкового настрою. Метушня, вогники, Різдвяні мелодії. Ми йдемо на Різдвяний ярмарок, де продаються багато сувенірів та інших дрібничок. Ярмарок знаходиться на одній з вузьких вуличок і простягається кількома кілометрами прилавків з різноманітним крамом. Першими погляд чіпляє ось такі симпатичні ретро-фігурки.
На Різдво у багатьох італійських домівках та закладах виставляється Презепе – аналог нашої шопки. Це справжнісінький витвір мистецтва, адже Презепе включає в себе хенд-мейд конструкцію з дерева, кераміки та інших матеріалів і дрібних деталей. Варто зазначити, що італійська різдвяна шопка – штука дуже дуже недешева, тому на вибір пропонуються її різні варіації: від найменших до гігантських. Ось так виглядає її основа
Зазвичай, геть маленькі основи вартують мінімум від 40 євро, тому скільки коштує це – я не відважилась спитати.
Коли у Вас є основа Презепе, наступним кроком стають фігурки.
Це не лише статуетки святих. Італійці ще ті гумористи, тому дуже часто в Презепе виставляються й зірки шоу-бізнесу 🙂
В цій країні є свій символ оберегу – червоний перець. Його на ярмарці чимало
А ще Неаполь – Батьківщина пульчінели (театральний персонаж в масці), тож це також обов’язковий тутешній сувенірний атрибут.
Гуляємо далі. Не золоті батони
І дивна композиція на вітрині
На багатьох ятках присутні суворі надписи “Нічого не рухати!”. Ось тут взагалі не парились і попросили не “ламати шари” 🙂
Зрештою, звертаємо на сусідню вулицю. Трішки італійців
На одному з будинків вивісили “математичний квадрат”. Кажуть, що його придумав якийсь викладач з тутешнього університету.
Люди стоять і вирішують задачі. Це прекрасно 🙂
Заходимо в одну з церков. Люблю лавочки в Католицьких храмах.
Але найбільше мене вразив оцей автомат. Тут не ставлять свічки так, як ми до цього звикли. Тут треба кинути монетку і в автоматі запалюється лампочка. Прикольно 🙂
Не так давно в Італії ухвалили закон, який дозволяє брати з собою тварин у публічні місця. Майже кожен другий італієць гуляє з собаками. Я собак дуже люблю, але коли у магазині зі шмотками з’являються гламурні дівчатка з песиками, лишаючи на новому одязі шерсть і не тільки – це занадто, на мою думку.
Галерея Умберто, наче вулиця всередині вулиці. Однак її 80% зараз на реконструкції
Як же можна бути в Неаполі і не зайти в цукерню…
Це ромова бабба, жирна і мокра, досить специфічна одним словом 🙂
А це ялинка з макарон
Ми іще прогулялись біля моря та замку, але завершу я цей запис історією про сфольятелле.
Мій вітчим запевнив, що знає місце, де продаються найкращі сфольятелле. Це тістечка зі слоєного тіста та рікоти, ну дуже смачні. Вечоріло і ми бігли через увесь Неаполь за цією смакотою. А коли, врешті, прибігли, виявилось, що магазинчик зачиняється і касовий апарат вже закритий. Ми почали просити продати нам їх хоч якось, на що продавчиня заперечливо похитала головою.
-Ми не можемо їх Вам продати… але ми їх Вам подаруємо!
І нам запакували 10 тістечок (вартість одного складає 2 євро).
І от кому мені після цього вірити? Відколи я сюди приїхала, я тільки й чула легенди про жадібність італійців. Вітчим так і казав: “Найжадібніші – португальці, а після них – 11 регіонів Італії”. Але ці легенди, чомусь, постійно розбивались біля мене, мені постійно щось дарували. То лимони з городу, то тістечка (і не один раз), то блокнотик, навіть перукар не взяв з мене гроші за стрижку. Мама сказала, що це моя карма (може й правда, я якраз роздала стільки барахла перед від’їздом і тепер оце верталось мені бумерангом?). А може це було просто Різдвяне диво? Як би там не було, але це дійсно приємно 🙂 Особливо, коли ти проводжаєш поглядом вечірні вогні Неаполя і міцно обіймаєш ще теплу коробочку з такими улюбленими десятьма сфольятелле…
