Моє

Гори – чарівні. Гори – неосяжні. Гори – загадкові і водночас такі прості. Вони дарують почуття спокою, глибокого щастя і безмежної свободи (досі не можу зрозуміти яким чином). А ще до мене тут завжди приходить натхнення і я хочу писати…

Сьогодні я усміхнулась і замислилась. Як таке може бути? Ще нещодавно я багато думала “про пошуки себе”, читала сотні розумних статей і шукала “моє”. Аж якось раптом я зрозуміла, що “моє” не треба шукати, воно тут поруч, чому я цього не помітила?

Що мені приносить найбільше радості? Чим я займаюсь у вільні хвилинки? Про що я думаю постійно і щодня? Чим мені хочеться ділитись з іншими?

Смішно, але це велосипед))

Я марю вело-подорожами, школами, парками, розвитком усього цього руху… А до чого я це все писала? Ах, так, гори… Чарівна Боржава, яка мені щоразу дарує нові приємності. Надзвичайно, але в один момент десь зустрічаються люди, які мислять так само і мріють про аналогічні речі. І я лише подивилась на гору, та вже подумки побачила як вчу тут їздити діток, катаюсь з дівчатами і готую їсти 🙂

Так, я мрію, але між тим розумію, що втілити це все в реальність не так просто. Як каже Оля, космосе, дай мені побільше сили, сміливості і терпіння. Я знаю, що в мене вийде!