Горгани, маршрут на Ігровець через полонину Середня та зустріч з ведмедями

Мій найстрашніший похід або як ми втікали від 3 ведмедів у Горганах

Я все літо хотіла походити Горганами, але то погода не та, то інші обставини. Нарешті ми з Ж. зловили непоганий прогноз і зібрались розслаблено прогулятись на Ігровець з ночівлею на полонині Середній. Я ще ніколи не була саме в цій частині Горган, та й друзі розхвалили маршрут, тож осіннім суботнім ранком ми виїхали в напрямку Старої Гути.

Усе починалось дуже гарно: сонячний ранок (чи то вже день, бо ж стартували ми о 12), ідеально-комфортна температура для трекінгу, спів пташок і наші щасливі чотирилапі друзі.

Горгани, маршрут на Ігровець через полонину Середня та зустріч з ведмедями

Щоправда, за якийсь кілометр почувся звук бензопили, обабіч лежали свіжо-спиляні дерева, а назустріч вийшов вуйко з фірою. Останній вигукнув, що з собаками в ліс не можна. Шкода, що певні відповіді приходять в голову вже після потрібного моменту, адже можна було сказати, що завдяки таким, як він, лісу тут залишається все менше і менше. Натомість, ми проігнорували вуйка та пішли собі далі.

Горгани, маршрут на Ігровець через полонину Середня та зустріч з ведмедями

Горгани, маршрут на Ігровець через полонину Середня та зустріч з ведмедями

Перейшли кілька потічків, зустріли кілька грибників та й все.

Горгани, маршрут на Ігровець через полонину Середня та зустріч з ведмедями

Маршрут був геть пустий, жодного туриста.

Горгани, маршрут на Ігровець через полонину Середня та зустріч з ведмедями

Горгани, маршрут на Ігровець через полонину Середня та зустріч з ведмедями

Горгани, маршрут на Ігровець через полонину Середня та зустріч з ведмедями

До речі, Тео (хаскі) прекрасно справлялвся зі своїми природніми обов’язками. Ми по черзі чіпляли його до поясу наплечника і він нас тягнув вгору 🙂

Горгани, маршрут на Ігровець через полонину Середня та зустріч з ведмедями

Ми набирали висоту і в місці, де лісовозна стежка розгалужується з маршрутом, вперше почули ревіння.

Горгани, маршрут на Ігровець через полонину Середня та зустріч з ведмедями

Ж. припустив, що це бик десь у селі. Мені хотілось йому вірити. Ми продовжили наш підйом.

Тим часом стежка звузилась та звернула у класичний Горганський ліс, де багато красивого коріння та моху.

Горгани, маршрут на Ігровець через полонину Середня та зустріч з ведмедями

Горгани, маршрут на Ігровець через полонину Середня та зустріч з ведмедями

У лісі ревіння повторилось, але ми все ж таки повірили, що це корова або бик, адже у лісі висів запах вихлопів і десь недалеко чувся звук машини.

Горгани, маршрут на Ігровець через полонину Середня та зустріч з ведмедями
Ми вийшли на просіку та зробили невеличкий привал, щоб перекусити. Ми вперше нікуди не поспішали, багато зупинялись і фотографували. Близько 4 ми вийшли на полонину Середню, де й планували заночувати.

Горгани, маршрут на Ігровець через полонину Середня та зустріч з ведмедями
Полонина Середня

Ми дуже тішились, адже останні походи ми бігали в кінському темпі, приходили до місця нічлігу затемна і, нічого не роздивившись, зранку поспішали далі. Сьогодні ж у нас була купа часу і ми раділи, що нарешті неспішно розкладемо намет та вип’ємо чаю з прекрасними краєвидами. Єдине, що здавалось досі дивним – повна відсутність людей.

Горгани, маршрут на Ігровець через полонину Середня та зустріч з ведмедями

Я повторюсь, що раніше не була у цих місцях, тож попередньо вивчала маршрут в інтернеті. На запит “Полонина Середня” Гугл видавав картинку з колибами, тож я свято вірила, що вони тут є. Я запропонувала Ж. пройтись трохи вище  та розвідати місцину, може б то й заночували в колибах, або хоча б пофотографували їх.

Гугл збрехав, колиб тут не було. Однак ми набрали трохи висоти, тож я запропонувала збігати на гору Середня, адже її верхівка ставала дедалі ближчою. Ми продовжили підйом. Тут Тео (наш хаскі) трохи потягнув лапу. На щастя, не сильно, тож за хвилину він вже йшов, як і раніше.

Почалось типове горганське каміння. Собаки йшли досить впевнено. У якийсь момент ми зупинились та почули ревіння зі сторони полонини. Це було близько.

Горгани, маршрут на Ігровець через полонину Середня та зустріч з ведмедями

Це була не корова, тепер ми були впевнені. “Невже він йде за нами?” – припустив Ж. І тут я почала трохи панікувати.

Вертатись на полонину вже не хотілось. Що робити? Хоч з гори стежок і немає, однак можна спуститись до маршруту на Осмолоду або Кузьминець і йти до найближчого села. Ночувати тут більше бажання не було.

Ми миттєво загубили маршрут і подерлись навпростець, що було помилкою. Пішла полоса жерепу. В Тео почалась паніка, адже він у ньому добряче застрягав. Зрештою, він пристосувався йти за нами і ми з того усього якось вилізли.

Найменше мені зараз хотілось побачити ведмедя, який трохи нижче виходить з кущів. Мені було страшно. Ми були майже на верхівці, коли зупинились аби глянути вниз. Метрів за 70 активно рухався 1 кущ жерепу. Я спитала в Ж. чи там щось є. “Це вітер” – відповів він. І хоч в цей момент вітру не було, я щиро повірила, що так воно і є. Просто така реальність для мене була більш комфортною.

Словом, ми видерлись вище, звернули в сторону верхівки і, побачивши, внизу лісовозну дорогу, попрямували туди. Але… тут почулось просто жахливе ревіння зі сторони спуску. Тобто з того напрямку, куди ми якраз йшли. Це був інший ведмідь і він був дуже близько.

Що робити? Говорити голосно чи навпаки тихо вшиватись? Паніка, здається, почалась у всіх. Ми поспішили назад. Я загубила кришку від об’єктива в жерепі, але то ж насправді фігня. Мені хотілось, як дівчинці, піддатись емоціям, розплакатись чи що. Але ж не можна, потрібно було діяти оперативно. Я все думала, яким буде наш план, якщо ведмідь з’явиться навпроти. Мені не хотілось про це говорити.

Ми вирішили повернутись до полонини Середня, принаймні тамтешнє ревіння було не настільки близьким як останнє. Нам потрібно було відшукати стежку. Пішли по ЖПС. Знову залізли в жереп, бо варіантів не було. Витратили чимало сил. Я ловила себе на думці, що мені ще в житті не було настільки страшно і що я не хочу помирати зараз 🙂 В мене насправді у цей момент були велечезні очі.

Здається, найбільш безпристрасною почувалась моя собака Топа. Вона спокійно йшла за нами, а в жерепі лягала на живіт і проповзала усі гілки дуже швиденько. В якийсь момент ми вийшли до каміння і вирішували куди йти: чи дати нижче чи продовжувати траверсувати. Я пропонувала перший варіант. Ж. відійшов на кілька метрів по траверсу, дуже швидко повернувся і сказав, що мій варіант – кращий. Вже пізніше він розповів, що там лежав свіжий ведмедячий послід і він не сказав мені, аби не злякати ще більше.

Ми вже кілька хвилин не чули ревіння, тож нам стало зовсім трішечки спокійніше. Я думала, що це класичний сюжет з фільму жахів – герої заспокоюються і в такий момент має статись повна дупа. На щастя, наш сюжет був інакшим, ми вийшли на маршрут.

Я пробувала подзвонити друзям, аби ті загуглили що точно можна робити в такій ситуації, але батарея у телефоні зрадницько розрядилась. Тоді я запропонувала Ж. подзвонити в службу порятунку 112. Ні, ніхто не очікував, що хтось нас буде рятувати. Ми сподівались, що нам там хоча б скажуть щось на кшталт “Заспокойтесь, ведмідь – тварина не агресивна, Вам потрібно вжити ряд наступних кроків: ….” Однак у Ж. відбувся наступний діалог:

– Доброго дня, ми – двоє туристів на полонині Середній. У нас тут з обох боків ревуть ведмеді. Підкажіть, будь ласка, що нам робити?

– Та нічо не робити, – мовила байдуже жіночка на іншому кінці дроту, – вони на людей не нападають. Люююююдаааааа, чуєш, ту во двоє ведмедів зустріли, питають шо робити.

А далі почувся голос другої жінки: “та нічо не робити, хай ідуть в іншу сторону”.

Ми істерично похіхікали і пішли далі. Позаяк ревіння трохи віддалилось, ми дозволили собі “підвищити голос”. Ж. періодично навмисне кричав, собаки підстрибували. В один момент я теж, тож попросила його попереджати про “наступний сигнал”.

Ми спустились до полонини. До Старої Гути 3,5 години, до Осмолоди, здається, так само. Я пропонувала залишитись тут, адже на годиннику було 18:30, сонце сідало і сутеніло дуже швидко. Ж. ж казав бігти до місця старту, адже поперед нас був лише спуск і здолати ми мали його швидше. Словом, вирішили “голосно” вертатись в Гуту.

Ми бігли і кричали по черзі. Відстань, яку ми на початку пройшли за годину, зараз ми минули за 10 хв. Ми ще двічі чули ревіння, однак мене тішила думка, що зараз має бути ліс, де стежка зверне в протилежну від ведмедя сторону. Потихеньку наші крики перейшли у співи. Ми бігли і співали якийсь брєд, описуючи все, що бачимо. І чи то ведмідь пішов від такого концерту собі подалі, чи ми просто заглушили собою ревіння, але більше ми його не чули, хоча й досі були в дуже наляканому стані.

До Старої Гути лишалось небагато, коли навкруги стало геть темно. Тоді вже кожен пеньок здавався якимось звіром. Ми трохи стишили темп, тож просто йшли швидко і співали. Десь з-поміж гілок засвітив зустрічний ліхтар. Люди. Троє. Чоловік, жінка та малий. Лише тут нас відпустило і ми зітхнули.

Спитали куди вони, на Середню, не радимо, переповіли історію. Жінка з малим відразу відмовились підійматись, а от батько сказав, що, як людей більше, то ведмеді не підійдуть і запропонував нам повернутись разом. Ні, дякую, ми вже сьогодні нагулялись, ми хочемо додому. Зрештою, родина вирішила заночувати внизу, ми ще трішки пройшлись разом та попрощались.

О 8 ми були в Гуті. Маршрут, який має проходитись за 3,5 години, ми здолали за півтори, могли ще швидше. На заправці в Богородчанах, де ми зупинились випити кави, я зрозуміла, що у мене труситься обличчя. Таке. Мабуть, вже повністю заспокоїлись ми аж на ранок.

Роблячи висновки, що ми маємо:

  • 3 ведмедя: 1 в лісі на підйомі до полонини, 1 біля самої полонини і 1 в районі гори Висока з протилежного боку.
  • Надмірна паніка і переляк. Якби ми були більш ознайомлені з правилами поведінки при зустрічі з клишоногим, нам би мало бути не так страшно. Вже вдома ми детально прочитали матеріали про ведмедів, де автор запевняв, що навіть шатуни на людей неохоче нападають. Але хто його знає, може там була й ведмедиця з малими. Краще перестрахуватись.
  • Якби на полонині були інші люди, нам би було не так страшно і, можливо, поводились ми б інакше.

Коротше 22 км за 5 годин 🙂 А Ви зустрічали ведмедів в горах?
АПД. сила фейсбуку каже, що то не ведмеді і, здається, я починаю вірити 🙂 Тим більше, що в оленів зараз гон.

P.S. Більше інформації про самі Горгани, особливості та цікаві куточки цих гір можна знайти на ресурсі karpaty.ua . Там же можна знайти й інші цікаві та хороші маршрути для різноманітних мандрівок 🙂

  • Nataliya

    Колись ми теж прийшли ночувати на Середню і та ночівля була найстрашнішою в моєму досвіді гірських походів. Всю ніч навколо намету ревів ведмідь, а може і не один, звук був настільки грізний і гучний, який постійно наближався, віддалявся і знову наближався. Була паніка, але що ж робити, ніч, темнота і глухі гори навколо. Ми всю ніч не спали, але боялись виходити з намету. Невідомо що б робив той ведмідь, який би зайшов до нас у табір….Добре, що нас була ціла компанія, але все ж…. прочитавши твою історію, аж мурашки по шкірі, згадавши ту нічку…. Більше не хочеться ходити на Середню)))

    • kateArt

      знавці у фейсбуці написали, що то швидше олені. У них зараз якраз гон
      але все рівно, було дуже страшно
      https://www.youtube.com/watch?v=jTJi0wM9AUY

      • Роман

        Скорше всього. І на Середній, і на Матахові олені рикають так, що ніколи б і не подумав. А медвідь- то тиха така зараза, підійде ззаду і покладе лапу на плече)

        • павло артемишин

          Наш тікав і напудивсі більше від нас )))

  • Peter Boychenko

    Олені то. А вам слід бути більш підготовленими до дикої природи. В колибах бач їм ночувати захотілось. Ведмеді ревіти не будуть 🙂

  • Олена

    Біля гори Шешул на нас кинулись собаки, що охороняли овець. Коли побачила 2 махіни (алабай і один поменше розміром), які за пару секунд подолали величезну відстань і почали заходити до нас з-за спини, а здалеку біжать ще дві, і пастуха не видно, то запанікувала. Чи вони нас прийняли за вовків, чи за овець, що відбились? Відкупились домашнім печивом, що саме тримали в руках. Потім перед нами був пагорб, що на якийсь час заховав нас від їхнього зору. А можливо пастух все-таки їх відкликав, бо інші дві не добігли.

    • kateArt

      неприємна історія 🙁 на жаль, в більшості випадків поведінка собаки залежить від господаря, а останні бувають неадекватними 🙁

  • Ми на Середній на початку березня налякали ведмедя, його не бачили але вийшли на свіженькі сліди на снігу які зі стежки падали в хащі.

    • kateArt

      а ми якось взимку вигулювали собаку на Парашку і вона по снігу лишала великі сліди. Коли вертались, зустріли невелику групу туристів, то ті зітхнули з полегшенням. Сказали, що йшли по слідах і переживали, що тут вовк :)))

  • Pingback: Підсумки 2016: ми постійно змінюємось і це нормально | The art of life()

  • Pingback: Про роботу у ВЕДМЕЖОМУ ПРИТУЛКУ Домажир. Частина 1 | The art of life()