Біль народжується несподівано. Лише одна мить, а він так швидко розростається пусткою отам всередині. Це триває так швидко, що ти мало що встигаєш заподіяти. Він наче крапля чорнила, що впала на вологий папір. Лише секунда, а з маленької цятки вже намалювалась велетенська темрява.
І важко дихати. І важко щось говорити. Ця чорнота дусить зсередини, стає комом в горлі, діє на організм, мов найсильніша отрута.
Твої очі починають розпачливо бігати в різні сторони. Ніхто не помітив? Господи, тільки б ніхто не помітив, тільки б ніхто не помітив цього моменту! Коли раптом до тебе звертаються, ти затамовуєш подих, напружено натягуєш усмішку і щось киваєш у відповідь. Хух, наче не помітили.
А далі варто жити чужим життям, грати роль щасливої людини. Вино, пиво, вино. Здається, усмішка стає більш розслабленою, а від тієї темряви менш болить. Хоча, може ти просто адаптовуєшся, атрофуєшся, мімікруєш.
І щоб ніхто нічого не запідозрив, щоб ніхто не помітив, підриваєшся, немов у студентські часи і твориш неймовірні речі до світанку. О другій ти п’єш пиво, коли заклад уже зачиняється. О третій долучаєшся до незнайомих людей, щоб пити вино. О четвертій Ви гуляєте містом. Вони співають, їм весело, а ти малюєш на чужих плечах і сміючись заледве виводиш цифри свого номеру на чиємусь лікті.
А потім, коли вже несила стояти, коли голова йде обертом, ти лягаєш на землю у парку і дивишся на зорі. Щось тягне тебе далі, і ти минаєш передсвітанкові вулиці міста. Сидиш на бардюрах, стоїш на бруківці, робиш беззмістовні кроки. В якийсь момент, зупиняєшся біля ліхтаря, що мерехтить жовтим світлом у свої останні хвилини. «Тихо, тихо! Чуєте?» – розриваєш веселий гомін чужих голосів.
Настає тиша, яку тривожить лише поодинокий шурхіт мітел, що ними ранкові прибиральники здіймають учорашній пил. І спів цвіркунів, які раптово оселились у горщику з квітами на ліхтарі посеред старого міста. Цей спонтанний маленький хор такий справжній, такий живий, такий …
Ти стоїш під ліхтарем вже кілька хвилин. Стоїш, здійнявши голову догори і слухаєш. Цвіркотіння несподівано починає діяти, немов панацея, немов протиотрута, немов щеплення… Воно крапає білою фарбою, чистою водою на ту чорну пляму і вона починає розчинятись! Є лише цей момент, світліюче небо, тиша і цвіркуни. Ще мить, і твої губи повільно витягуються, а кутики здіймаються догори, оголивши кінчики білих зубів. Ти усміхаєшся. Без напруги, без страху, без ролей. По-справжньому.
