Кажуть, “хто не бачив Пікуя – той не бачив нічого!”. Так от, врешті я можу сказати, що бачила все, адже на минулих вихідних ми з друзями нарешті потрапили на цю гору 🙂
Маубть, якби Пікуй знаходився десь на маршруті Мукачівської електрички, ми б туди ходили досить часто. Натомість, усе впирається у транспорт, адже Вам з собаками навряд чи тішитимуться у автобусі. Словом, випала можливість поїхати машиною і ми поїхали.
До мого друга Сірьожі приїздив в гості американець. Насправді, він приїздив в гості до Сірьожиної сестри, але та десь поїхала по роботі, так що американець лишився на Сірьожу. Пише мені друг, мовляв, іноземець хоче advantures. Advantures так advantures . Питань нема, йдемо на Парашку)
Минулого тижня погода потішила нас першим сніжком, тож ми захотіли прогулятись якимось простим маршрутом по Карпатах. Майже відразу зупинились на горі Маківка: по-перше – ми там ще не були, по-друге – влітку туди їздять роверисти, тож дорога має бути без завалів, по-третє, маршрут лежить поміж тихих сіл, а це значить, що прогулятись тут буде комфортно не лише нам, а й нашому чотирилапому другові.
Неймовірно, але цей звіт не стосуватиметься велосипедів 🙂 Кілька місяців тому ми вирішили залишити своїх залізних коників вдома і прогулятись разом з собаками десь у Карпатах.
Отже зібралось нас шестеро: Оля, Віталя, Сірожа, Наташа, Саша і я. У Сірожі і Наташі є біла вівчарка Лорка, у Віталі – чорний лабрадор Ема, у Олі – золотистий ретривер Сем. У мене собаки немає, але мені обіцяли одну позичити :))