IMG_2615

Ведмідь і мій символізм

Навесні цього року у мене була серія снів.

Сон 1.

Я приїжджаю у Горгани. Стою на початку маршруту з Тео, коли він зривається і втікає в ліс. Я кличу його, панікую, а потім він повертається весь подертий і зранений. І я розумію, що в тому лісі живе хижий небезпечний звір.

 

Сон 2.

Я іду з Тео у Горганському лісі. Навколо багато дерев і такий прекрасний зелений мох. Я розумію, що ми зайшли надто глибоко і тут може бути небезпечно. Тео щось шукає і ми натикаємось на барліг. Розумію, що потрібно втікати, адже поруч може бути ведмідь і це небезпечно.

 

Сон 3.

Я іду біля Порохової Вежі, коли бачу, що на дитячому майданчику через паркан перелазить ведмідь. Я розумію, що зараз він побіжить на мене, завдасть шкоди оточуючим, і мені варто втікати. Мені страшно.

IMG_6949

Цього року у мене було багато філософсько-екзистенційних розмов з Ігорем Колесником. І він стверджував, що я відщепила від себе якийсь велетенський і важливий пласт енергії. Імовірно, він перетворився в тіньовий аспект моєї свідомості. Тобто десь-колись я розцінила частину себе, як щось негативне і перестала пов’язувати із собою. А можливо ця частина мене просто не проявилась. Ігор тоді назвав цю частину  “ведмедицею” і все питав, коли вона нарешті з’явиться.

Ведмеді у моєму житті і справді щось таке дивне і символічне. Гуляючи в горах, я мало що про них знала і мені завжди було страшно зустріти цього дикого звіра. Одного разу я навіть чула досить близьке гарчання біля Коростіва, а потім місцеві підтвердили, що там й справді живе ведмедиця з малими. Згодом я потрапила на сезон гону оленів у Горганах. Ревіння чулось звідусіль і я з жахом уявляла, як на мене зараз вийде ведмідь. Мені тоді було дико страшно, я дзвонила в 112, щоб запитати що робити, і єдиною думкою було “Я не хочу помирати саме так!”.

Тоді я написала про цей випадок окрему історію, в мого блогу було 6 тисяч відвідувань за два дні. А за кілька місяців я випадково-невипадково влаштувалась на роботу у новостворений ведмежий притулок. Наш зоолог Марина Шквиря тоді казала, що мою історію про ведмедів їй пересилали разів зо п’ять і вона тоді подумала “нам би її на позицію маркетолога”))

Горгани, маршрут на Ігровець через полонину Середня та зустріч з ведмедями

У притулку я пропрацювала 9 місяців, дізналась про ведмедів все і мені стало спокійніше. Ведмідь за природою одинак. Боїться людей і намагається з ними не перетинатись. Їх залишилось в Україні близько 200 особин. Ведмеді обожнюють бавитись і лазити по деревах, важать близько 300 кг, розвивають швидкість до 60 км на годину, стають на задні лапи, щоб роздивитись все довкола.

У нас багато ведмедів, які перебувають в неволі і які є психічно-травмовані. Коли ми забирали їх і надавали їм умови, максимально близькі до природних, вони адаптовувались. Кожен по-різному. Молодняк, який бачив менше людської жорстокості, за місяць-два відновлювався і ставав більш життєрадісним. Старші ведмеді, яких били і споювали алкоголем, показували і надалі стереотипну поведінку, хоча з часом її ставало все менше.

Більше про це можна прочитати тут і тут .

Про роботу у ВЕДМЕЖОМУ ПРИТУЛКУ Домажир. Частина 2: безпека, харчування, сплячка

Повертаючись до символізму, що саме пов’язують із ведмедем? Ведмідь – суперечливий символ, він асоціюється одночасно з добродушністю і люттю, з нестримною силою і незграбністю, з обжерливістю і материнською ніжністю. Символ ведмедя – тотем, пов’язаний з пробудженням сил природи. Трансформаційна сила може перебувати в тривалій сплячці, опісля прокинутись і перевтілитись, ініціюватись. Тут можна писати ще дуже багато, занурюватись глибше, бавитись з фактами, але, чесно, не хочу.

75639506_Totem_medvedya

Цього року я багато працюю над собою і моя психіка видає багато флешбеків. Вчора у наївній розмові про Миколая я замислилась відколи це свято з’явилось у моєму житті. Мені було 3 чи 4 роки. Батьки завезли мене в Івано-Франківськ до бабці, яку я досі не пам’ятала і не бачила. По суті, залишили з незнайомою людиною, нічого не пояснили і поїхали. Мені, чомусь, не було страшно. Було доста тепла і любові від бабці, було багато сманої їжі і був пекельний біль у животі (що я тоді могла знати про психосоматику)).

Бабця вперше мені розповіла про Миколая. Я все чекала на нього і питала де він. А дідо казав “А он, щойно зазирнув у вікно! Він прийде тоді, коли ти ляжеш спати”. А я не лягала. В мене болів живіт і я дивилась фільм. Ведмідь. Уривками пам’ятаю, що у картині ведмежа втрачає маму, виживає, нажирається отруйних грибів і мало не вмирає. Мені було страшно.

Знаходжу анотацію у вікі. Маленьке ведмежа, щойно втративши матір, прив’язується до пораненого Кадьяка, за яким полює група мисливців. Переживши разом зі своїм новим другом небезпечну втечу від погоні, зустріч з людиною, а також знайомство з не завжди доброзичливими мешканцями лісового масиву, ведмежа духовно стає справжнім ведмедем…

269px-Thebearposter

Біль розплився у просторі. Я заснула. Зранку знайшла під подушкою свій перший подарунок від Миколая. Миколай приніс мені плюшевого ведмедика у сукні…

Флешбек розчинився. Залишилось дивне відчуття чогось важливого, що повернулось на своє місце.