Підсумки 2018. In a world where you can be anything - be kind

Підсумки 2018. In a world where you can be anything – be kind

Я не знаю, чому ближче до 30 років раптом починає вивертати нутрощі і весь травматичний досвід. От живеш собі і наче все гаразд. Пубертат, підлітковий вік, юність – все тихо. І я наче цілком щаслива людина. А потім щось перемикається всередині і весь біль починає підійматись з дна. Якого біса? Чому з’являються спогади, про існування яких я вже не підозрювала? read more

Read More

Чоловік нічого не винен (розбиваючи соціальні патерни реальністю)

Чоловік нічого не винен (розбиваючи соціальні патерни реальністю)

У мене із дитинства склалась двояка ситуація. Мама завжди казала, що чоловік у сім’ї має бути годувальником, що «мужчіна должен». Також мені закладали розуміння того, що я буду спадкоємицею татового бізнесу і буду при грошах. З іншого боку, я жила з бабульою, яка мене не сильно балувала. Якщо мені давали кишенькові гроші, то це завжди відбувалось з докорами, мовляв, я тягну фінанси наче пилосос. read more

Read More

Про емоційні перепади, психолога, бажання померти... Але насправді про медитацію у моєму житті.

Про емоційні перепади, психолога, бажання померти… Але насправді про медитацію у моєму житті.

Цей рік для мене був дуже непростим, мене часто турбували емоційні перепади, причину виникнення яких я не могла зрозуміти. Мені здавалось, що я справляюсь, але траплялись нові складнощі і мене знову кидало у прірву темряви.

Я нарешті звернулась до психотерапевта. Звернулась, правда, коли вкотре здалось, що успішно подолала ще один депресивний стан, тож на сеансах я здебільшого розбирала окремі життєві ситуації, знаходила свої інструменти і загалом мені було просто цікаво. А потім я поїхала за кордон і заняття якось закинула. Мені здавалось, що загалом все у мене добре, я пробувала жити так, як всі, і бути звичайною середньостатичною людиною. read more

Read More

Бути жирною. Шлях до сприйняття власного тіла і власного «я».

Бути жирною. Шлях до сприйняття власного тіла і власного «я».

Інтро

У мене було не надто щасливе дитинство. Я народилась у сім’ї студіків (можна здогадатись чому), яка проіснувала недовго. Майже все життя жила з бабусею. У школі дістала комбо – була найвищою в класі і була… жирною.

Гріх жалітись, я не пасла задніх, була хорошим другом, була «своїм пацаном», чудово ладнала з хлопцями у класі, тоді як між ними і рештою дівчат постійно відбувались недолугі конфлікти. І все наче нічого,  але діти бувають жорстокими. Часом мене обзивали. Тоді я перекручувала це у жарт або робила вигляд, що мені все одно, а вдома, коли вже ніхто не бачив, плакала. read more

Read More

Віддалена робота: як гармонійно поєднувати заробіток, мандри і творчість

Віддалена робота: як гармонійно поєднувати заробіток, мандри і творчість

Нещодавно отримала наступне запитання: «Привіт. От я все в роздумах, чи можливо поєднувати роботу і активні подорожі, активний спосіб життя. У мене якось виходить із крайності в крайність. Або я працюю, або мандрую, повертаюсь і знову шукаю роботу. Депресивно якось. Є якийсь секрет?) Цікаво чим займаєшся ти)». read more

Read More

жіноча веломайстерня

Жіноча веломайстерня – 22 квітня

Кілька років тому, на майстерні міста, я провела жіночу веломайстерню. Ми з дівчатами розбирали будову велосипеда і на практиці вчились найпростішому ремонту, а саме бортуванню колеса, латанню камери та працювали з вижимкою ланцюга. 💪🏻

Цього року я роблю аналогічний майстер-клас, який відбудеться 22 квітня у майстерні “Спорт-Цех”. Отже… read more

Read More

У пошуках звіриних слідів на Парашку

У пошуках звіриних слідів на Парашку

От за що люблю Лізу, так це за те, що вона легка на підйом. Ну от пишеш їй «Пішли в гори!», а вона така відразу «Пішли!». І байдуже яка дата, час чи погода, байдуже, що у Лізи може бути залізна відмазка (коханий чоловік :)). Ба більше, вона тобі відпише знову за годину і повідомить, що підписала на гори ще якихось друзів і знайшла більш комфортний транспорт. Відтак однієї неділі ми прямували до Сколе у складі 4+1: Ліза, її друзі Петя та Іра, я + моя собака Топа. ⠀ read more

Read More

Скітур-маршрутом на гору Ільзу

Скітур-маршрутом на гору Ільза

Цієї зими у Славську промаркували скітур-маршрут на гору Ільза. Ця новина певний час майоріла у ЗМІ, як грандіозна подія. Щоправда окрім куцого фотозвіту від Горган, інформації про шлях було небагато. Нарешті ми з Сірьожою зібрались дослідити цей славнозвісний маршрут і прогулятись з собаками до Ільзи. read more

Read More

маршрут Чорногорою - Заросляк - Шпиці - під Данціжем - Говерла

Він їй просто про все це нагадав

Кажуть, що собаки подібні до своїх господарів. Може й так. Спостерігаю за своєю Топкою, яку 2 роки тому хтось іще цуциком викинув взимку біля Краківського. Якось різко із активного та грайливого щеня, ця собака перетворилась на підозрілого інтроверта. Вона перестала бігти наосліп до кожного нового створіння. Натомість, до малознайомих людей чи собак ставиться з максимальною обережністю. Звикає нешвидко. А от до того, хто встиг стати рідним і близьким, до того, кого добре знає – ніколи не ховає найщиріших емоцій та радості. read more

Read More

Processed with VSCO with a5 preset

Якщо не в цьому житті, то в наступному – обов’язково

Коли підіймаюсь вулицею Ужгородською, завжди думаю про Маклауда. Він жив тут колись. А я часто приходила до нього в гості. Сама ж вулиця така геть Львівська, зі своїм мікрокліматом, який, напевно, не зміниться ніколи. Вона не вузька і не широка, вкрита бруківкою. З обидвох сторін простягаються старенькі австрійські будинки, у яких вживались літні бабусі та юні неформали. Маклауд був одним з останніх. read more

Read More