9 днів занурення, або як я проходила курси інструкторів у Буковелі

9 днів занурення, або як я проходила курси інструкторів у Буковелі

Минулого року якось ми розмовляли з Катеринкою стосовно техніки катання на лижах. Я жалілась на те, що була вже в кількох школах, але досі не почуваю себе впевнено. Звісно, потрібен накат, але техніка теж важлива. І тоді вона порадила мені школу інструкторів Bukovel Ski School.

– Та ну, серйозно? Це ж школа для інструкторів!

– Так, але там чудово ставлять базу

Відтоді у мене в цілях з’явився ще один пункт. А цього сезону обставини склались так, що я звільнялась з роботи і вже традиційно та символічно вкладала залишкові ресурси у саморозвиток і новий поштовх. Словом, анкету на участь у школі я заповнила без зайвих думок.

9 днів занурення, або як я проходила курси інструкторів у Буковелі

Загалом суть школи полягає у тому, щоб підготувати нових інструкторів для роботи у Буковелі, проте немало людей приїжджають просто підтягнути техніку, а дехто й взагалі вперше стає на лижі чи борд. У школі є можливість пройти курси різного рівня підготовки. Я подалась на початкову категорію “C”. Навчання за цією програмою триває 9 днів і коштує близько 4к грн (що насправді дуже бюджетно за таку кількість часу).

Я записалась на перший заїзд, тож 3 грудня я була в Буковелі і заповнювала різні папірці та анкети. Лижі взяла на прокат, завчасно подумала, що вчитись базі на лопатах – не то. Далі лижників та бордерів розділили і покликали на схил для оцінки техніки. Ми зробили 2 маленьких спуски: 1 в плузі, інший вільний. Знаєте, коли вперше став на лижі (та ще й не свої) за рік часу, то почуваєшся, як мінімум, дерев’яним (або просто, як лох :)) .

Далі нас розділили на 3 групи. Я потрапила у середню. Заняття розпочинались наступного дня, а нам ще потрібно було заселитись. Школа пропонувала житло за додаткову оплату (200 грн за добу з дворазовим харчуванням). Я попередньо поцікавилась умовами, сказали, що житимемо по 3-4 людини в кімнаті. Ок.

Нас провели в рожеву садибу, де виявилось, що жити ми маємо у маленьких кімнатах, по двоє на одному ліжку. Для підлітка чи молодого студіка, може і ок варіант, але я вже трохи женщіна в возрастє, тож ми з сусідкою були не в захваті розділяти одне ложе та ковдру, знаючи один одного аж цілих 10 хвилин. Правдами і неправдами, нам вдалось отримати кімнату з окремими ліжками на 1 ніч, а наступного дня ми мали виселитись та знайти інше житло самостійно, що ми і зробили.

9 днів занурення, або як я проходила курси інструкторів у Буковелі

Отже 1 день, нам роздали маніжки (майки з номерками) і ми розпочали наше навчання. Процес виглядав наступним чином: 8:30 – збір в школі, 9 – старт занять, 12-13:30 – обід, 13:30 – друге заняття, 17:00 – лекції, а потім самостійне вивчення методички вдома (або перед заняттями :)).

9 днів занурення, або як я проходила курси інструкторів у Буковелі

Заняття відбувались дуже грамотно, інформація подавалась повною (а не уривками, як часто буває) і детально відпрацьовувалась з кожним учнем. Починали з елементарних тем (знайомство зі спорядженням, основна стійка, плуг) і завершували поворотом на паралельних лижах.

Мені дуже сподобалось, що до кожного елемента подавались вправи для того, щоб правильно його відчути та відточити. Кожного з нас після спуску питали: «Що ви відчули?». І ми описували. Тиск, неконтрольованість, біль тощо. А потім змінювали дії та шукали інші відчуття. Відчуття контролю, керованості та легкості. Насправді, це так класно, коли в голові щось змінилось, ти зробив усвідомлений рух і в тебе нарешті вийшло, наприклад, піднімати ногу в поворотах)

Також 2 дні ми виконували елементи з відеофіксацією. Тобто тренер знімав наші почергові спуски на відео, а ввечері ми сиділи всі разом та вивчали індивідуальні помилки. Це дуже круто!

9 днів занурення, або як я проходила курси інструкторів у Буковелі

Ми щодня розбирали уроки по методичці, повторювали напрацьоване і пробували самостійно проводити заняття перед нашою групою. Належне варто віддати нашому інструктору Саші та його асистенту Андрію, а також нашій команді вцілому. Мене дуже захопило, що хлопці підходять до роботи спокійно і дуже позитивно, без зайвих емоцій, криків чи негативу. Вони слідкували за кожним і вчасно підкреслювали позитивний прогрес. А ти намагався старатись ще більше. Та й загалом атмосфера була дружня і весела, як в дитинстві. Я навіть спіймала себе на тому, що вперше за довгий час відчуваю чисті і хороші емоції, і що напруженість тіла зникла… Я, чесно, почувалась дуже щасливою 🙂

9 днів занурення, або як я проходила курси інструкторів у Буковелі

На 7 день у нас за розкладом замість лекцій був рілакс. Наші інструктори забронювали «Арену» на 1 підйомнику, де ми посиділи кілька годин з тостами, медовухою та конкурсами) Багато хто вважає, що це також був іспит на компанійськість та адекватність 🙂

8 день – іспит з методички. Зранку всім було складно))) Я тішилась, що почуваюсь незле, проте втома від навантажень наздоганяла і мене почало хилити до застуди (насправді багатьох з нас аналогічно скосило). Зранку я вийшла з готелю, стопнула машину з веселими дядьками, мене підвезли під школу в 8:30 та побажали гарного іспиту. І я така в гарному настрої вже підходжу до школи, коли розумію, що забула свій номерок (маніжку) вдома. А без нього я не зможу бути допущена. Я навіть не хочу підходити до інструктора з таким зізнанням. ЙОПСЕЛЬ!!! Я тримаю себе в руках, адже проблеми є для того, щоб їх вирішувати. Біжу на 1 паркінг, ловлю таксі і віддаю свої останні гроші для того, щоб забрати номерок. Така плата за незібраність. І так мало бути. Проте я знову була в школі вже за 10 хв.

Розминка, тягнемо білети 🙂 Тут думаю, що треба це робити одній з перших, адже і вибору тоді більше. Називаю щасливий номер «5» і отримую «основну стійку», тему, яку я найкраще знаю. Мене обіцяють додатково поганяти по питанням, щоб не розслаблялась.

Нашу групу ділять на підгрупи і я потрапляю на іспит до директора школи Михайла Бойчука. Насправді, все елементарно. Тут же готують інструкторів і ти маєш продемонструвати те, як вчитимеш людей. Так, щоб вони тебе зрозуміли і так, щоб лишились задоволеними.  Ну і методичний ряд, звісно. Інформація не має подаватись уривками, елементи необхідно показувати цілісно, послідовно, в обидві сторони.

Я не дуже хвилювалась, у мене немалий досвід спілкування з людьми. Люди мені довіряють 🙂 Усе показала, розказала, запитала групу про відчуття. Михайло відпустив одногрупників і залишим мене для додаткових питань. «Катю, Ви хочете працювати у нас в школі?».

Я вже ділилась своїми думками з цього приводу з нашим інструктором Сашою кілька днів тому. Я їхала сюди за технікою, але тут зрозуміла, що хочу лишитись. Хочу рости. Завжди хотіла. Завжди поверталась з лижних мандрівок засмученою, тому що ніколи не хотіла назад. Звісно, робота інструктором – це не лижна мандрівка, це серйозна та відповідальна робота, але у Буковелі існує гарний вектор розвитку і можливість навчатись безпосередньо і для себе.

Михайло запитав чи вважаю я, що зможу навчити людей їздити на паралельних лижах. Чесно сказала, що потребую ще багато практики, щоб демонструвати елементи ідеально і без помилок і починати хотілось би з простішого.  Михайло попросив ще проїхати за ним у різних елементах і опісля відпустив. Методику я здала.

Наступний день – основний іспит, демонстрація базових елементів (поворот в плузі, бічне зісковзування, карвінг початкового рівня та поворот на паралельних лижах). Напередодні мене косила застуда, зранку було трохи легше, але я була в космосі. Думала: «Я тримаю себе в руках, а після здачі можна розкиснути».

Збираємось на «двійці», робимо розминочний спуск, а далі здаємо поворот в плузі. Я їхала одна з перших, свідомістю десь не тут, проте кажуть, що проїхала незле. Потім знову підйом і здача бічного зісковзування. Тут я їхала одна з останніх. Проїхали два Ромчики (в народі наша “дрім-тім” :)), потім я. За кілька хвилин під’їжджає тренер першої групи і вигукує в серцях: «Катя, Катя!!! Дай тому Роману кілька індивідуальних занять, щоб він нормально їхав!!!». Сміюсь, значить бічне у мене теж непогане 🙂

Далі нам на “17”, поворот на паралельних лижах. За його техніку переживаю найбільше, знаю, що роблю не ідеально. Жарти перед стартом.

– Знаєте, чому нас ставлять завжди першими на заїзд? Щоб ви дивились на нас та вчились їздити! – кажуть хлопці з першої групи

– Пацани, якби ми дивились на вас та вчились, то усі б їздили в задній стійці – сміюсь

Мені дають відмашку на старт, їду. Відчуваю, що недостатньо передала тиск на зовнішню лижу, пробую виправитись. Проїжджаю групу інструкторів, заходжу в поворот і тут удар. Лечу  пару метрів, помічаю, як летить моя лижа кудись в ліс, вдаряюсь головою. В мене врізався неадекват. Мені не боляче і я, на щастя, нічого не пошкодила. Просто трохи шок.  І злість. І образа.

9 днів занурення, або як я проходила курси інструкторів у Буковелі

Відщіпаю одну лижу, показую жестом, що все ок. До мене біжить один з інструкторів. Я, чомусь, беру лижу того неадеквата і несу йому. Одногрупники бігають по схилу, хтось щось кричить, тіп, який мене збив намагається бикувати. Кажуть, його закидали сніжками, коли то сталось, але я того не бачила. Іду до своєї групи. Так обідно, капець. Хочеться розкиснути, розплакатись від образи, але я ж сильна) Добре, що не травмувалась, добре, що можу рухатись далі.

Ще один спуск – карвінг початкового рівня. Не зібралась, недостатньо підтягую стегно, неплавно роблю прокатку. Знаю.

Усі завершили спуски, вертаємось до школи. В декого ще перездача методики, тому займаємось своїми справами до 5 вечора та чекаємо на результати.  Нам роздають сертифікати і оголошують оцінки. Я здала. Я за кілька кроків до повноцінного інструктора категорії “C”.

Отак непомітно пролетіли 9 фантастичних днів і хтось за долю секунди поставив під ними рисочку, щоб зробити свій підсумок. Я безмежно тішусь, що підірвалась і поїхала на ці курси, безмежно тішусь, що зустріла стільки гарних людей, безмежно тішусь, що надихнулась іти далі. Знаю, що попереду дуже багато роботи. Це новий етап мого життя. Усвідомлений. Справжній. Невипадковий. І всесвітньо-велике дякую усім до нього причетним 🙂

  • Дон Пердо Стакан

    Биковель то для биків!