6ebcef437485cefaf9d3de137ca63479

Криза 30 років: про речі, які мене накрили

“В один момент наче хтось повертає вимикач і все враз міняється. Речі, які раніше тішили, більше не тішать. Емоції потуплюються. Випадкова радість стає надто короткотривалою і беззмістовною. Звідусюди починає вилазити біль минулого, який був пригнічений чи витіснений. А я все частіше запитую себе “який в цьому сенс”.

Інколи мені здається, що від мене залишилась сіра тінь. Я просто проживаю своє життя на автоматі. Лягаю спати, щоб прокинутись, пропустити такий самий день і знову лягти спати. Це не схоже на депресію, адже воно не настільки сильне. Так, мені часом сумно, часом складно, але загалом просто сіро. Одна добра людина просвітила та привітала мене з кризою 30 років”.

Здається, усе почалось напередодні моїх 29. Розрив стосунків, дрібні хвороби, занурення в депресивні стани, початок емоційних перепадів, самопоїдання тощо. Я не відчувала себе щасливою, багато плакала, чула загубленість, закинутість у цей світ, несправедливість, сум. Часом я намагалась виходити з цього, пробувала повернутись на танці, на заняття в театральну студію, але це давало ефект буквально на кілька годин. Мої колишні хобі більше мене не тішили. Здавалось, я лише підтверджую для себе якийсь негатив та безвихідь.

В такому перемінному стані минуло десь 1,5 роки. Нарешті я можу озирнутись і виокремити речі, які мені вдалось для себе структурувати, усвідомити та прийняти. А їх наклалось немало і вони мене непогано так наздогнали та накрили свого часу.

Далі в тексті я спробую розписати особистісні аспекти, з якими мені довелось познайомитись ближче, а саме:

  • Відчуття самотності;
  • Спроби бути ідеальною для когось;
  • Любов до себе;
  • Сепарація;
  • Стосунки та особисте життя;
  • Вік та створення сім’ї;
  • Успішність та кар’єра.

Тож…

Мені самотньо

58409754_359883447977198_592123082163963548_n

Як не крути, але будь-яка людина – соціальна істота і їй потрібне спілкування. В якийсь момент я озирнулась і помітила, що навколо стало пусто. Раніше були друзі й тусовки. Раніше ми були дуже легкі на підйом. Раніше можна було написати “їдемо зранку в гори?” і всі їхали. Тепер цього не було. Натомість у більшості були стосунки, сім’я, робота. А у мене була просто робота. І частіше, коли я пропонувала друзям кудись поїхати, вони більше не їхали.

Я почувала себе самотньо. У мене не було з ким полежати ввечері під ковдрою в обіймах та подивитись кіно. Мене била ностальгія за минулим і від того ставало ще болючіше.

Вихід: Я пробувала повернутись на танці, а також в театр. Було складно змусити себе виходити з дому, але я старалась і… засмучувалась ще більше. Там були чужі мені люди, геть з іншими інтересами.

Погляд: Я намагалась знайти нові знайомства в середовищах, які більше не були для мене актуальними. Я змінилась, але я вперто не хотіла цього бачити. “От є люди в цих тусовках, і вони виглядають щасливими. А що зі мною не так?”.

Порада: даю собі пораду – шукай і знайдеш, але дивись ширше. Пробуй щось кардинально нове, навіть, якщо не впевнена чи воно тобі потрібно. Ти ж не знаєш, доки не спробуєш 🙂 Зустрічайся з давніми знайомими. А ще виходь з дому хоча б кілька раз на тиждень.

Я помітила, що можу працювати вдома без спілкування зо два дні, а потім мене починає емоційно накривати. Вийти і попрацювати навіть у якомусь кафе істотно рятує. А ще дуже важливо вміти проводити час із собою, та до цього я повернусь трохи нижче.

Пропала справжня Катя, прошу повернути за винагороду

Привіт колосальне неприйняття себе. Це сумно. Це дуже сумно.

Хочу бути класною. Хочу подобатись людям. Тому буду такою, як вони хочуть. Буду зриватись і їхати туди, куди попросять. Буду вислуховувати дурні розмови. Буду виглядати веселою, бо всім весело. Навіть над собою сміятимусь, хоча мені не смішно. Буду терпіти, коли мене принижуватимуть, коли мною нехтуватимуть. Одного разу мені це нарешті набридне і я подам голос. І тоді інші скажуть “ого, ця Катя була прикольна, а потім якось дуже змінилась”.

Окей, краще наведу реальну історію. Був один хлопчик, який казав, що я йому дуже сподобалась, що я така кльова і така жива, і він хоче зі мною стосунків. Хлопчик жив  і працював в іншому місті. А я така, ах, він побачив мене справжню. Від хлопчика не було прямих пропозицій, але десь в розмовах він згадував, що було б класно, якби я приїхала і ми б спробували жити разом. Потім хлопчик запропонував мені пошукати спільне житло. І я шукала. А йому воно все не підходило, в кінці навіть був аргумент ”це ж тобі воно треба, а в мене і так своє вже є”. То все тривало якийсь час, інколи я чула, що “щось пішло не так, бо спочатку я була інша”. Словом, завершилось все тим, що ми сходили з хлопчиком в похід, де він поводився, так наче мене не було. А похід був не надто простий і мені було тяжко (як фізично так і морально). Коли я висловила свої відчуття, то вислухала монолог про те, що я невдячна і взагалі він до мене охолов.

Вихід: Я вчилась слухати себе і проявляти себе. Я вчилась казати “ні”, вчилась і досі вчусь висловлювати свої емоції. Часом почуваю себе інвалідом, тому що мені дуже важко казати про те, що мені не подобається чи про те, чого я насправді хочу. Мене ж начебто має усе завжди влаштовувати…

Погляд:  Якби у мене не було проблем, я б не опинилась в таких ситуаціях 🙂 Наприклад, мені довелось копати глибше, щоб побачити, що у мене є патерн стосунків “ти маєш бути зручна і маєш бути поруч, тоді коли мені треба”. Відповідно я несвідомо завжди намагалась бути ідеальною для інших. Але від цього ставало дуже боляче, адже я постійно втрачала свою ідентичність. Я не відчувала віддачі. Якою ж мені потрібно бути, щоб мене любили?

Порада: Інколи в це важко повірити, але у нас є близькі люди (і це не завжди родина), які приймуть тебе справжньою. Просто тому що вони тебе люблять. І яке відкриття, я можу матюкатись, можу бути грубою, можу кричати та послати на хуй (це слово з трьох букв навіть пишу тут, як тренування :)) Тільки у мене тепер нова дилема: як висловлювати свої негативні емоції та не впадати в крайнощі. Як часом казати “ні”, але так, щоб це було красиво, а не образливо…     

Мене ніхто не любить і ніколи не любив. Зі мною ніхто не хоче бути по-справжньому

Я гарно вчепилась за оцю свою думку, адже коли сумно, нею можна зробити ще більш боляче. Згадати дитинство. Згадати усі стосунки. Подумати, що багато хто зі знайомих створив сім’ю, а мені ніхто ніколи не пропонував руки та серця. А потім можна застрибнути у черговий романчик з дуже дивною перспективою, знову зробити собі боляче і знову собі сказати “А бачиш! Все як завжди!”.

Вихід: мені кажуть, що стосунки можуть тривати по-різному і тут нема гарантій. Стосунки можуть жити кілька тижнів, кілька років, можуть розпастись або ні. Не хочу того слухати. Як же так! А як же любов на все життя? А як же принц на мотику?)) Мої думки переривають, додаючи: “В першу чергу себе любити треба”.

Погляд: я завжди хотіла вірити в казку. Часто хотілось уявити, що от зустріну я людину, і та людина побачить мене справжню. А далі все за сценарієм. І пригоди до скону, але разом. І, щоб любов вся така красива. І, найголовніше, щоб та людина компенсувала мені всю недостачу любові до себе.  

Порада: Знаю, оця фраза “полюби себе” звучить футуристично і якось нереально. Робиш щось, кажеш, так, я ж люблю себе. Але виходить, що насправді ні, бо далі шукаєш утопічних незрілих стосунків. І доки хочеш компенсувати ними свої прогалини, доти потрапляєш у короткочасну романтику, яка щоразу тікає крізь пальці. Натомість, ти провалюєшся ще глибше в яму і підтверджуєш свій негативний досвід.

Любити себе – це дуже багато дрібничок. Це працювати там, де подобається. Робити собі приємності. Робити те, що приносить радість. Не жаліти на себе ресурсів та фінансів. Любити себе – це коли добре із собою. В компанії або без.

І найголовніше, мені реально набридло картати та звинувачувати своє неідеальне дитинство. Мене задовбало жаліти себе за те, що я не доотримала потрібну дозу любові. Я живу сьогодні, зараз і можу компенсувати для себе це все самостійно.

Сепарація (нарешті)

57487976_2304302786297370_4684565929362183027_n

-Мене нервує жити з бабульою. Ми не можемо поділити кухню. Це не моя територія і я не можу на ній жити так, як хочу!

-То чому ти не з’їдеш?

Мозок моментально генерує відмазки. Я ж не можу, я недостатньо заробляю, я не винайму квартиру, а собаки. Але чую себе. Реально, чому я не з’їду? Я ж не зробила жодного кроку, щоб хоч щось змінити.

Вихід: Після цього діалогу починаю поширювати інформацію – шукатиму квартиру. Подруга радить звернутись до іншої подруги, і о диво, знаходиться затишна хатка практично задарма. Я вперше живу повністю сама. Вперше купую речі, які подобаються виключно мені, а не комусь. Дивлюсь, як пере МОЯ пральна машинка і тішусь… Я розумію, що настав час брати відповідальність на себе.

За певний час, довелось змінити одну орендовану квартиру на іншу. Так, вийшло дорожче, але водночас я вирішила свою ситуацію самостійно і відчула, що можу заробити та розрулити свої проблеми сама.

Погляд: Я вже колись жила окремо від бабулі, але у мене завжди було відчуття надійного прихистку. Я завжди мала “запасний аеродром”. Я знала, що б не сталось, я можу повернутись до бабулі і вона мене пожаліє.

Порада:  Жити повністю окремо та самостійно важливо для того, щоб усвідомити свою автономію. Усвідомити свої сили. Усвідомити свої бажання. Усвідомити те, що думка і позиція батьків не мають керувати твоїм життям. Воно у кожного своє і у кожного дуже індивідуальне.

Граблі в стосунках і співзалежність

Я часом маніпулятор. Часом дуже сильний маніпулятор. І мені це більше не до вподоби. Я вже згадувала, що в стосунках намагалась створити ідеальну картинку. Також я хотіла бачити не гіршу картинку від партнера. А коли партнер поводився не так, як мені того хотілось, ставалась драма.

Є таке поняття, як співзалежність – стан, коли сильно залежиш від іншої людини (емоційно, фінансово або фізично). В співзалежності існують три ролі: жертва, агресор та рятівник. Не заглиблюватимусь в описи, скажу, що в стосунках часто брала на себе роль жертви. Коли на горизонті з’являвся чоловік, моя поведінка перетворювалась на “ей, дивись яка я хороша, я тобі все віддаю і все зроблю заради тебе”. Хоча часом агресором і тираном також доводилось бути.

Вихід: Для мене це найскладніший пункт за 1,5 роки. Усвідомити та прийняти те, як виглядають зрілі стосунки. Усвідомити особисті кордони кожного. А ще зустріти людину, яка допоможе помічати свої патерни поведінки, залишаючись поряд.

Погляд: Я неодноразово зауважувала, що в стосунках щоразу гублю себе. І щоразу я собі обіцяла, що такого більше не повториться. Але ж повторювалось! Так, в певний період це нормально, але потім ні. Для мене було справжнім відкриттям побачити скільки всього я намагаюсь повторити абсолютно несвідомо. Несвідомо застрибнути в той самий човен, який приведе мене до відтворення негативного досвіду.

Порада: Почула на гарній лекції, що вихід зі співзалежності полягає у здорових стосунках.   Тут стане в нагоді або терапевт або зрілий партнер, який допоможе прожити невідтворений досвід. Божечки, це так складно! Особливо, коли починаєш закручувати ситуації, потім проговорюєш, відкриваєш очі та думаєш “які ж ми все-таки всі сліпі”. Це складний досвід і особисто мене часом дуже штормить від цього.

Часікі тікают!

57210795_2336300453325637_797962850518480003_n

Цей і наступний пункт дуже характерні для кризи 30 років у жінок. Я маю два в одному, бінго!

“Ну що, коли заміж? А коли діти? А час-то біжить!” Кажуть, якщо всі візьмуть одну людину і почнуть їй говорити, що з нею щось не так, ця людина досить скоро також почне вважати аналогічно. А що тобі робити, коли тобі 30 і соціум (і навіть, курва, гінеколог) каже, що ти ненормальна, бо ти незаміжня і дітей в тебе нема?

Вихід: Я почала боятись свого віку. І того, що в мене лишилось мало часу. І того, що я якась неправильна. Терміново потрібен мужчина!!!

Погляд: Кум невтомно надсилав мені картинки котів. А я поспішала. Кидалась у стосунки. Ну бо блін, ну часіки ж тікают! І знову відчуття невдоволеності та розчарування. І раптом цікавий момент: коли один хлопець заговорив про дітей, я втекла.

Порада: Психолог питає: “Якби ти так сильно хотіла дітей, що б тобі завадило їх народити?”. А я не вірю. Починаю черговий накрут. Раптом система дає збій, бо подруга запитує: “Катя, а ти реально цього хочеш? Тільки не кажи мені щось для галочки. Дай відповідь собі. Будь чесна в першу чергу з собою”. І я замислилась. І зрозуміла, що… на даний момент, я не хочу ані заміж, ані дітей. І мені так дійсно добре. І я щаслива із собою.  І якщо мені так добре, нехай інші люди розв’язують свої проблеми і не співчувають мені. Як сказала моя подруга: “Коли моя мама так сильно хоче бавити дітей, то хай собі народить, я ж їй не заважаю”.

Неуспішна невдаха

Читала, що жінки, які створюють до 30 років сім’ю, потім стикаються з тим, що вони відчувають себе нереалізованими. А у мене ні одного, ні іншого. Я змінила у своєму житті багато напрямків. Так, я тримаюсь основного, працюю зі сферами дотичними до своєї освіти. Але чого я досягла? Працювала журналістом – набридло. Пішла в маркетологи, закрили проект, тож навчилась писати код і програмувати. Потім перегоріла і подорожувала. Потім знову працювала з маркетингом, а тепер хочу вивчати психологію.

Насправді, усе те, що я перелічила вище, я вважала предметом гордості. В цьому я класна, в мене стільки різнопланового досвіду, я стільки всього знаю. Я можу повернутись в айті та показати “клас”. Водночас, я почала відчувати себе лузером. Який сенс в усіх моїх знаннях, коли про мене ніхто не знає? Коли я працюю з безперспективною роботою вдома і пишу коротенькі тексти для реклами спорядження… Коли мої друзі досягають успіху, працюють в класних стартапах, їздять в Штати, заробляють гроші. Хто я? Мабуть, невдаха…

Вихід: І я далі не знала куди мені рухатись. І штормило мене від перепаду емоцій. І я подумала може мені вартує повернутись в офіс і спробувати ще раз зайнятись тим, що я не дуже люблю… А може мені сподобається цього разу? І тоді моя самооцінка підвищиться…

Погляд: Чергова спроба втечі. На співбесіді сумніваються в тому чи я серйозна людина. І тепер у мене когнітивний дисонанс. Хто я? Гарний спеціаліст з широким колом знань чи невідповідальна і несерйозна людина? Що мені робити? Слухати логіку, яка каже, що треба працювати багато та сильно, заробляти гроші і вкладати їх. Чи слухати серце, яке каже, що це не зовсім моє і треба рухатись туди, куди воно лежить більше? Скільки ж сумнівів…

Порада: Чую фразу “Можливо правильний вибір там, де ти почуваєш себе щасливою”. А потім отримую випадкове передбачення, яке каже “Перестань порівнювати себе з іншими. У кожного свої ритми”. І мені стає легше.

У кожного дійсно свої ритми. І люди нерідко змінюють кар’єру декілька разів за життя. І може я не надто успішна для когось, але починати вже енний раз усе з “нуля” і мати сміливість шукати своє – для мене це речі, які підкріплені силою і які вартують поваги.

То ж в чому сенс?

Культ молодості. Культ успішності. Культ кар’єри. Культ сім’ї. Не вписуватись нікуди і почуватись виснажено. Почуватись нещасливо і беззмістовно. В чому мій сенс? Для чого я живу?

Порівнювати себе з іншими. Діставати з поличок погані спогади. Підкріплювати негативний досвід. Шукати себе не в собі. Просто не любити себе. Згасати… В чому мій сенс? Для чого я живу?

Бути кимось іншим. Бути хорошим або поганим. Бути самотнім. Заперечувати себе. В чому мій сенс? Для чого я живу?

Знаєте, я довго шукала відповідь. Я почула її на семінарі з арт-терапії. Лектор випадково зауважила: “Люди так мучаються пошуком сенсу життя, а сенс в тому, щоб робити просто те, що тобі подобається і приносить радість”. І все.

Подобається малювати? Малюй. Хочеш писати вірші? Пиши. Подорожувати? Пакуй наплечник і в дорогу. Менше самопиляння, більше дій і роботи над собою, хоч це часом і безмежно складно. Слухай себе, але добре спухай. Пізнавай і усвідомлюй.

Що робити, якщо настала криза і світла не видно? Прийняти. Прийняти те, що відбувається. Прийняти зміни. Прийняти свій вік. Не втікати. Не втікати від істинного себе та проблем. Брати відповідальність. Поставити цілі. Іти далі. Я вирушаю, а Ви?

П.С. Якщо Вас турбують подібні речі, раджу почитати книги та статті про вікову психологію. Насправді кризи ми проходимо у житті досить часто і у кожної кризи є свої завдання. Якщо ми їх приймаємо та вирішуємо – ідемо далі. Якщо заперечуємо та втікаємо – страждаємо ще більше. Криза може виглядати моторошно, але це здоровий процес розвитку людської психіки. Чи легко Вам вдасться переступити на наступну сходинку залежить тільки від Вас.

П.П.С. Можливо, з даного тексту видасться, що я така вся успішна, так просто усвідомила свої проблеми і тепер тішусь життю. Це не так. Це все дуже складно. І мене часом досі закидає в ті стани, просто зараз воно якось трохи легше. Навіть зараз, дописую цей абзац і мені дещо сумно. Бо часіки тікают 🙂

П.П.П.С. Ч/Б ілюстрації мої.